Пригоди Олівера Твіста

– А чи бачив ти всi цi прекраснi речi? – спитав вiн по недовгiй мовчанцi, кладучи руку на вiко скриньки.

– Так, сер, – вiдповiв Олiвер.

– А-а, – знову здригнувся старий i трохи зблiд на виду. – Це все мое, мое власне. Це все, що я надбав про чорний день на старiсть. Люди звуть мене скнарою, тiльки скнарою, тiльки скнарою, Олiверчику.

Олiвер подумав, що дiдусь таки дiйсно скупий, коли, маючи стiльки золотих годинникiв, живе в такому брудi; але потiм збагнув, що, мабуть, Проноза й iншi хлопчики коштують йому не одну щербату копiйку; тому вiн глянув на старого з повагою i попрохав дозволу встати.

– Звiсно, вставай, вставай, мiй голубе, – вiдповiв люб’язний джентльмен. – Ось там у кутку бiля дверей глечик – принеси його сюди, а я наллю тобi води в миску, серденько.

Олiвер встав, пiшов до дверей у протилежний кiнець кiмнати, а коли повернувся з глечиком назад, то скриньки вже на столi не було.

Тiльки-но вiн помився й вилив помиi, за наказом старого, за вiкно, повернувся Проноза з якимсь дуже хватким хлопцем, – одним з тих, що курили вчора люльки й пиячили i якого Давкiнс тепер вiдрекомендував Олiверовi як Чарлi Бетса.

– Гаразд, – промовив старий, хитро пiдморгнувши Пронозi, – як працювали, соколята?

– Шпарко попрацювали, – вiдповiв той.

– Як Найльс, – додав Чарлi.

– Хвалю, хвалю, – усмiхнувся старий. – А що в тебе, Пронозо?

– Двое гаманiв, – вiдповiв молодий джентльмен.

– Повнi? – жваво спитав старий.

– Та нiчогенькi, – одказав Проноза, витягаючи з кишенi два гаманцi – зеленого й червоного.

– Трохи залегкi, – мовив старий, оглянувши iх всерединi й зовнi, – але чепурненькi й доброi роботи. Зугарний майстер – еге ж, Олiвере?

– Так. Дуже зугарний, сер, – згодився Олiвер; тут Чарлi Бетс зареготався як навiжений на превелике диво Олiвера, що не вбачав нiчого смiшного у всьому, що допiру сталося.

– А що дiстав ти, моя крихiтко? – спитав Феджiн у Чарлi.

– Шмаття, – вiдказав мiстер Бетс, витягаючи з кишенi чотири хустини.

– Мг, хорошi, справдi хорошi, – сказав старий, пильно розглядаючи хустки, – тiльки ось мiтки ти не зовсiм добре вигаптував, Чарлi; треба буде спороти iх. Ми навчимо цього Олiвера. Олiверчику, ти ж навчишся випорювати мiтки, хе-хе-хе!

– Будь ласка, – ввiчливо попрохав той.

– Хотiв би ти виробляти носовi хустки так спритно, як Чарлi Бетс? – спитав Феджiн.