Пригоди Олівера Твіста

Олiвер завзявся домагатися роботи ще енергiйнiше з того часу, як помiтив, яких високоморальних принципiв додержувався старий пан. Коли, бува, Чарлi або Проноза поверталися ввечерi додому з порожнiми руками, вiн палко й довго просторiкував над ними про злочиннiсть ледарства i байдикування, а щоб глибше прищепити iм засади працьовитостi, вiн посилав iх спати без вечерi. А одного разу вони так обурили все його високоморальне ество, що йому урвався терпець i вiн навiть шпурнув iх обох зi сходiв.

По кiлькох тижнях Олiвер нарештi дiстав жаданий дозвiл.

Останнi три-чотири днi нових хусток не приносили, роботи не було, й обiди стали помiтно пiснiшi. Можливо, що саме з цiеi причини дiдусь дав Олiверовi свою згоду – не знати, – тiльки вiн нарештi дозволив йому вийти пiд пильним перехресним доглядом Чарлi й Пронози на вулицю.

Хлоп’ята вирушили в дорогу; з одного боку виступав Проноза з закоченими, як завжди, закаврашами i з задьористо збитим набакир капелюхом. Мiстер Бетс, заложивши руки в кишенi, йшов з другого боку, а мiж ними замислено чимчикував Олiвер, мiркуючи про себе, куди вони йдуть i якого ремества почнуть його навчати.

Хлопцi чвалали таким ледачим повiльним кроком, що в Олiвера виникла пiдозра, чи не збираються вони часом одурити старого пана й зовсiм не пiти сьогоднi на роботу. Проноза пустував i пускався на недобрi жарти: то пхне когось, то здере шапочку з маленького хлоп’ятка й закине ii через паркан, а Чарлi Бетс виявив досить вiльнi поняття про чужу власнiсть: проходячи повз вагани з городиною, вiн поцупив кiлька яблук та цибулин i миттю порозсовував iх по своiх кишенях (а кишень у нього було дуже багато й були вони надзвичайно просторi i вбирущi).

Це все дуже не подобалось Олiверовi, i вiн уже лагодився сказати товаришам, що пiде назад додому навмання, коли це якась дуже таемнича змiна в поводженнi Пронози дала зовсiм iнший напрямок його думкам.

Хлопцi саме вийшли з вузенького завулка на невеличкий майдан близько Клеркенуелля, що внаслiдок якогось непорозумiння зветься Зеленим, коли це Проноза раптом зупинився й, притиснувши пальця до рота, крадькома потягнув назад своiх товаришiв.

– Що сталося? – спитав Олiвер.

– Тс-с, – зашипiв на нього Проноза, – бачиш оте старе опудало бiля книжноi ятки?

– Того старого пана? – перепитав Олiвер, – так, бачу.

– Ловка штучка, – провадив Проноза.

– Золото, – сказав Чарлi Бетс.