Пригоди Олівера Твіста

І тому вiн тiльки важко зiтхнув над своiми збудженими спогадами i, завдяки своiй щасливiй вдачi розвiяноi вченоi людини, втопив iх у пожовклих сторiнках дорогоцiнноi книжки.

Вiн схаменувся вiд чужого дотику: перед ним стояв тюремник, закликаючи його до судовоi зали. Дiдусь хутко закрив книжку й з’явився перед яснi очi славнозвiсного мiстера Фанга.

Судова зала була обшита панеллю й виходила вiкнами на вулицю; в кiнцi ii за кафедрою, вiдгородженою бильцями, засiдав мiстер Фанг, а по другий бiк кiмнати за невисокою дерев’яною загородкою сидiв бiдний малий Олiвер, паралiзований всiею цiею страшною картиною.

Мiстер Фанг був худий цибатий чоловiк середнього зросту, з дуже невеликою кiлькiстю волосся на потилицi й над скронями; очi його на брезклому червоно-синьому обличчi дивилися суворо й похмуро перед себе. Якби не звичка його надуживати алкоголем – що б йому було на свiй яскравий рум’янець скаргу за наклеп подати! – суд йому був би безперечно присудив винагороду.

Старий джентльмен вклонився поштиво суддi, пiдiйшов до кафедри, вийняв свою вiзитову картку й промовив: «Тут мое ймення й адреса, сер»; потiм вiдступив на кiлька крокiв i ще раз вклонився.

Цього ранку мiстер Фанг саме, як на грiх, прочитав передовицю однiеi газети, де наводили один з його нещодавнiх вирокiв з приводу однiеi темноi справи й у триста п’ятдесятий раз закликали секретаря Департаменту внутрiшнiх справ звернути на нього свою особливу увагу.

Мiстер Фанг був у поганому гуморi й похмуро глянув з-пiд лоба.

– Полiсмене, звiдки цей птах? – спитав суддя, вiдсовуючи з погордою набiк картку й газету.

– Мое прiзвище, сер, – поважно, як належить джентльменовi, мовив старий пан, – мое прiзвище – Броунлоу. Дозвольте менi дiзнатися ймення суддi, що пiд захистом цих стiн наносить несподiвану, нiчим не викликану образу поважнiй особi. – З цими словами мiстер Броунлоу обвiв поглядом залу, немов шукаючи, хто б мiг вiдповiсти йому на це запитання.

– Полiсмене, – сказав мiстер Фанг, перекидаючи часопис на другий бiк, – чим завинив цей птах?

– Вiн нiчим не завинив, – вiдповiв полiсмен. – Вiн тут свiдкуе проти хлопця, ваша мосць.

Його мосць знала це достотно й без полiсмена, але не могла не скористуватися з такоi доброi i разом з тим цiлком безпечноi нагоди насолити комусь.

– Ага, свiдкуе проти хлопця? – мовив мiстер Фанг, мiряючи мiстера Броунлоу зневажливим поглядом з голови до п’ят.