Пригоди Олівера Твіста

Було щось важке й урочисте в цiй темрявi й глибокiй тишi; вони навiяли на хлопчика думку про те, що в цiй самiй кiмнатi протягом довгих днiв i ночей ширяла смерть i може ще й досi сповнити ii своiм мороком i жахом; вiн зарився лицем у подушку й незабаром непомiтно для себе самого поринув у глибокий спокiйний сон, у той сон, що склiплюе очi лише пiсля недавньоi тяжкоi хвороби, у той тихий безжурний сон, вiд якого шкода прокидатися. Якби знаття, що така буде смерть, – хто б погодився прокинутись iзнов для життевоi боротьби й розради, для турбот про «сьогоднi», для страху за майбутне, а найгiрше – для марних спогадiв про минуле!

Коли Олiвер розплющив очi, надворi стояв уже бiлий день; на серцi в нього було весело й радiсно.

Криза хвороби щасливо проминула; вiн знову повернувся до життя.

За три днi, обложений, пiдпертий зi всiх бокiв подушками, вiн мiг уже сидiти в м’якому крiслi, але ходити не мав ще сили, i для розваги мiсiс Бедвiн сама на власних руках вiднесла його до своеi невеличкоi кiмнатки в нижньому поверсi.

Вона посадила його бiля камiна, а сама примостилася супроти нього i так тiшилася, що вiн одужав i зрiс на силах, що аж заплакала радiсними рясними сльозами.

– Не турбуйся, синку, це пусте, – промовила нарештi вона, – у мене очi на мокрому мiсцi, – мушу гарненько виплакатися, i край. Ось уже все й прошло.

– Ви дуже, дуже добрi до мене, панi, – сказав Олiвер.

– Годi, годi про це, мiй маленький, – вiдмахнулася бабуся, – ось краще берись до бульйону; лiкар дозволив мiстеровi Броунлоу подивитися сьогоднi на тебе вранцi, i ти мусиш бути рум’яним i свiженьким, бо що краще ти виглядатимеш, то бiльше стiшиться наш пан.

 – З цими словами вона почала нагрiвати в невеличкiй каструлi бульйон, але такий мiцний, що, на Олiверову думку, якби його розбавити водою, за рецептом парафiяльного кухаря, то його б вистачило на ситий обiд трьом сотням богадiльцiв.

– Любиш розглядати малюнки, голуб’ятко мое? – спитала стара панi, бо помiтила, що Олiвер дуже пильно вдивляеться в портрет, що висiв на стiнi саме супроти нього.

– Сам не знаю, я бачив iх так мало, – замислено одказав Олiвер, не зводячи очей з полотна. – Але яке гарне добре обличчя у цiеi панi.

– О, малярi завжди роблять жiнок гарнiшими, нiж вони е навсправжки, а то хто б iм портрети замовляв? – сказала бабуся.