Пригоди Олівера Твіста

Незабаром вiн задрiмав легким приемним сном i прокинувся аж увечерi вiд полум’я свiчки, схиленоi над самим його лiжком; вiн розплющив очi i побачив перед собою якогось незнайомого пана; пан тримав в однiй руцi великого золотого годинника, що дуже голосно й чiтко цокав, а другою рукою мацав пульс Олiвера; Олiвер чув, як пан запевняв мiсiс Бедвiн, що хворому значно покращало.

– Ти ж почуваеш себе краще, мiй любий, еге ж? – спитав джентльмен.

– Так, спасибi, сер.

– Я так i знав, – а iсти хочеться?

– Нi, спасибi, сер.

– Мг. Не хочеться. Я так i знав. Вiн не голодний, мiсiс Бедвiн, – глибокодумно мовив джентльмен.

Старенька панi шанобливо схилила голову на знак того, що вона мае лiкаря за дуже мудрого знавця своеi справи (вiн, здавалося, був i сам тiеi самоi думки).

– Ну а спати, дитино, хочеться?

– Нi, сер.

– Hi, – з лукавою посмiшкою задоволено повторив лiкар. – Тобi не хочеться анi спати, анi пити – правда?

– Нi, сер, пити трохи хочеться, – вiдповiв Олiвер.

– Я так i знав, мiсiс Бедвiн, – зрадiв лiкар. – Цiлком натурально, що йому хочеться пити. Можна буде йому дати трохи чаю з сухарцем; не замотуйте його в теплi ковдри, але глядiть також, щоб вiн не мерз. Ви ж пильнуватимете цього, добродiйко, – гаразд?

Старенька панi зробила реверанса, а лiкар покуштував наготовленого для Олiвера питва, похвалив його i швидко вийшов з кiмнати, а коли спускався зi сходiв, то черевики його рипали дуже гордо й упевнено.

Незабаром Олiвер знову задрiмав i прокинувся тiльки опiвночi.

Скоро по тому старенька панi побажала йому на добранiч i лагiдно пiшла спати, залишивши його на стару гладку покоiвку, що допiру прийшла ii замiнити. Покоiвка принесла iз собою невеличкого молитовника i дуже великого чепчика й вигiдно умостилася в крiслi. Чепчика вона вдягла на голову, молитовника поклала на столi й присунулася ближче до камiна; вона сказала Олiверовi, що буде його глядiти, але незабаром ii почала брати солодка дрiмота, з якою вона, проте, чесно боролася: здригалася, продирала очi, сопла, охала й стогнала (а втiм, великоi бiди з цього не було, бо за кожним разом вона тiльки мiцно натирала собi носа, а потiм знову все одно засинала).

Так помалу тяглася нiч. Якийсь час Олiвер лежав iз широко розкритими очима: його неуважний погляд то блукав по складних вiзерунках шпалерiв, то по стелi, де ясними плямками вiдбивалося свiтло з-пiд абажура каганця.