Хрещення Русі

iмператор Август проголосив померлого Юлiя Цезаря богом Юлiусом i присвятив йому особливий храм. Як «сина зарахованого до лику богiв Цезаря» Августа обожнювали в народi, що в подальшому призвело до виникнення культу iмператора. А ось iмператор Дiоклетiан наприкiнцi III ст. н. е. не побажав чекати смертi, аби стати богом, i зажадав, щоб йому за життя вiддавали божественну шану. Бюст iмператора зайняв мiсце пiд орлами легiонiв, i бiля вiвтаря його iменi приводили воiнiв до присяги. Такоi ж честi пiзнiше удостоiвся й iмператор Костянтин, названий Великим.

А що в цей час вiдбувалося в середовищi християнських громад? Ідеi християнства поступово поширюються й у римських провiнцiях. У громадах почали з’являтися заможнi люди. Їхня поява змiнювала ставлення християн до багатства, до можливостi отримати рiзнi державнi посади. У християнських громадах також опиняються освiченi люди, знайомi з греко-римською фiлософiею й наукою. Таким чином, поширення християнства серед найрiзноманiтнiших верств населення призводило до змiни й ускладнення християнського вiровчення.

З одного боку, освiчена елiта створювала християнську фiлософiю й теологiю, далеко не завжди зрозумiлу для бiльшостi вiруючих, з iншого – низи населення, особливо з сiльськоi мiсцевостi, де сильними були традицiйнi мiсцевi вiрування, привносили в християнство елементи язичницьких уявлень, наiвно об’еднуючи риси своiх мiсцевих божеств з образом християнського Бога. У такiй ситуацii багато фiлософiв, вчителi красномовства почали шукати сполуки фiлософii й релiгii саме в християнствi. З’являються першi теоретичнi твори, де обгрунтовуються переваги християнського вiровчення.

Потреба в еднаннi, з одного боку, i поширення християнства – з iншого, породжували серед вiруючих переконання, що якщо окремий християнин може бути слабким i нетвердим у вiрi, якщо в окремих громадах можуть бути чвари й негаразди, то об’еднання християн в цiлому надiлене Духом Святим i Божою благодаттю. Вiдбуваються змiни в поняттi екклесii. Екклесiя – уже не просто конкретна громада християн певного мiста, як це було в часи створення Об’явлення Івана Богослова, а всезагальна Церква, мiстично пов’язана з божеством (уперше вислiв «всезагальна» – «католицька» церква було вжито в листах Ігнатiя Антiохiйського).

Сприйняття церкви як певного абстрактного поняття, вiдмiнного вiд людей, що ii складають, зустрiчаеться вже в деяких новозавiтних творах, зокрема в найбiльш пiзньому з усiх послань Павла – Посланнi до Ефесян.