Хрещення Русі

була велика кiлькiсть бродячих проповiдникiв, якi сповiщали швидкий прихiд спасителя, месii – помазаника Божого, який звiльнить народ i стане справжнiм «царем iудейським».

Серед релiгiйних течiй, груп, сект того часу осiбно стояли ессеi (етимологiя слова точно не вiдома). У науковiй лiтературi громаду ессеiв часто називають кумранською (на iм’я мiсцевостi Вадi-Кумран, де вперше арабськi пастухи випадково знайшли захованi в печерi арамейськi рукописи). Як повiдомляють сувоi, члени цiеi релiгiйноi громади пiшли в пустелю й створили замкнену релiгiйну органiзацiю.

Вони сповiдували iудаiзм, але вважали, що жрецтво опоганило Єрусалимський храм нечестям i спотворило божественне вчення. Саме тому кумранiти розiрвали стосунки з Храмом i почали називати себе «новим союзом» (або «Новим Заповiтом»), оскiльки старий союз з Богом, Старий Заповiт, був, на думку кумранiтiв, порушений прихильниками ортодоксального iудаiзму. Двi iншi самоназви громади, що зустрiчаються в кумранських рукописах, – «громада жебракiв», або просто «жебраки», – свiдчили про ii соцiальний склад i ставлення до багатства членiв громади. Кумранiти називали себе «синами свiтла» – на противагу «синам темряви», до яких вони зараховували все iнше людство, а також «простаками», «немудрими», на вiдмiну вiд професiйних законовчителiв (фарисеiв), якi брали на себе смiливiсть трактувати закони й приписи священних книг.

Кумранiти жили замкненою громадою, мали спiльне майно. Для всiх членiв громади були обов’язковими праця, спiльнi трапези, вивчення релiгiйних текстiв.

Щоб вступити до громади, бажаючi протягом двох рокiв проходили випробувальний термiн. Новий член передавав громадi «усi знання, працю й майно». Члени громади уникали контактiв з навколишнiм свiтом. Згiдно зi статутом, вони мусили «вiдокремитися вiд людей кривди». Життя кумранiтiв було суворо регламентоване: бiльшу частину доби вони працювали, брали участь у загальних трапезах, а «третину ночi» присвячували вивченню священних текстiв. У громадi iснували ритуальнi обмивання. Причому, перед цим член громади здiйснював обряд покаяння. Кумранiти негативно ставилися до обряду жертвоприношення. Для них «дух святостi» був важливiшим за «м’ясо цiло-палення i жертовний лiй», а «досконалiсть шляху» дорiвнювалася «дарам благоволiння».

Метою кумранiтiв i всiх 'iх установ, як вважае дослiдник І. Д. Амусiн, була пiдготовка до вирiшальноi боротьби «синiв свiтла» з «синами темряви», яка мае закiнчитися перемогою «синiв свiтла».