Закон рівноваги

– Бiльше тисячi рокiв?! – i ii очi запалали зеленим вогнем.

Вiн не зовсiм зрозумiв цей жарт…

– Пiдемо, я покажу тобi зiрки, – сказав вiн.

– Я iх люблю, сьогоднi немае Мiсяця i хмар, i iх так добре видно. Як казав Платон: «Астрономiя змушуе душу дивитися вгору i веде нас з цього свiту в iнший».

– Дивись, кiвш Великоi Ведмедицi знають всi…

– Так.

– Але не всi знають, що крайня зiрка ручки ковша – це своерiдний нiс ведмедицi, який вона тягне вперед, немов принюхуючись.

І вiн зробив кiлька жартiвливих рухiв у ii бiк, одночасно втягуючи повiтря, насолоджуючись тим, ледь вловимим запахом, який мало небесне створiння на iм'я Ольга.

– І е до чого принюхуватися, – продовжував вiн, – перед нею з люлькою в ротi сидить пастух на iм’я Волопас, якого древнi вдягнули в зiрки, i якийсь романтик того часу змiг з'еднати воедино цi зiрки в одне сузiр'я. Ти, якщо придивишся, побачиш трубку Волопаса у виглядi перевернутого вершиною вниз трикутника.

– Я бачу його, – весело сказала Ольга i заплескала в долонi.

Їi така реакцiя викликала посмiшку на його обличчi, i вiн продовжив:

– Бiля його нiг – сузiр'я Гончих Псiв, яких Волопас нiби нацьковуе на Велику Ведмедицю. Ззаду за Волопасом, трохи вище, стоiть Геркулес iз занесеною над головою нашого пастуха, який палить i нiчого не пiдозрюе, великою дубиною.

Вiн зобразив рух руками, як виглядае дубина Геркулеса, що опускаеться на голову Волопаса. Ольга пiсля 10 – секундного розглядування небесного склепiння чiтко показала на це сузiр'я.

– А тепер дивись, бачиш кiлька зiрок, якi нагадують злегка повернуту латинську букву «W»?

– Так, бачу.

– Це красуня Кассiопея, вона неначе сидить на стiльцi перед дзеркалом i чепуриться.

– Послухай, Дiмо, звiдки стiльки знань, це захопливо цiкаво, але ж ти не астроном.

– Читання детермiнуе вербальну аддиктивнiсть.

Вона засмiялася.

– Це тобi хмiль у голову вдарив, що ти заговорив вченими словами? – з нiжною iронiею промовила Ольга.

– Ну-у-у, не зовсiм. Переводячи на нормальну мову, це означае, що якщо книжок читати не будеш – скоро грамоту забудеш, – i вони засмiялися разом.

– Насправдi ця фраза означае, що читання збiльшуе словниковий запас i, звичайно ж, рiвень знань. Адже бiльшiсть людей сучасностi зовсiм перестала читати, але намагаеться претендувати на звання розумних iстот. У мене таке враження, що менi в порiвняннi з тобою ще доведеться в черзi постояти. Ти така молода, а у твоiй головi явно досвiд тисячолiть.