Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо

Тодi я пiшов у каюту, взяв там рушницю i прицiлився в нього, кажучи, що не бажаю йому зла i не зроблю йому нiчого поганого, якщо вiн дасть менi спокiй. «Ти добре плаваеш, – продовжував я, – на морi тихо, тому ти легко допливеш до берега, i я не чiпатиму тебе; та тiльки спробуй пiдпливти близько до баркаса – миттю прострелю тобi череп, тому що я твердо вирiшив повернути собi свободу». Тодi вiн повернув до берега i, я впевнений, доплив до нього без жодних труднощiв, оскiльки був чудовим плавцем.

Звичайно, я мiг би кинути в море хлопчика i взяти з собою цього мавра, але на останнього не можна було покластися. Коли вiн вiдплив досить далеко, я повернувся до хлопчика (його звали Ксурi) i сказав йому: «Ксурi! Якщо ти будеш менi вiрний, я зроблю тебе великою людиною, та якщо ти не погладиш свого обличчя на знак того, що не зрадиш менi (тобто поклянешся бородою Магомета i його батька), я i тебе кину в море». Хлопчик посмiхнувся, дивлячись менi прямо в очi, i вiдповiв так щиросердно, що я не мiг не повiрити йому.

Вiн присягнувся, що вiрний менi i поiде зi мною на край свiту.

Доки мавр, що плив, не зник iз виду, я тримав прямо у вiдкрите море, лавiруючи проти вiтру. Я робив це навмисне, щоб показати, нiби ми йдемо до Гiбралтарськоi протоки (як, очевидно, i подумала б кожна розсудлива людина). Справдi: чи можна було припустити, що ми маемо намiр прямувати на пiвдень, до тих воiстину варварських берегiв, де цiлi полчища негрiв зi своiми човниками оточили б i вбили нас, де варто було нам ступити на землю, i нас розiрвали б хижi звiрi чи ще бiльш безжалiснi дикi iстоти в людськiй подобi?

Та щойно стало сутенiти, я змiнив курс i почав правити на пiвдень, скеровуючи злегка на схiд, щоб не дуже вiддалятися вiд берегiв.

Завдяки досить свiжому вiтерцю й вiдсутностi хвилювання на морi ми йшли таким хорошим ходом, що наступного дня о третiй годинi пополуднi, коли попереду вперше з'явилася земля, ми були не менш як на пiвтораста миль пiвденнiше Салеха, далеко за межами володiнь марокканського султана, та й будь-якого iншого з тамтешнiх владик; принаймнi, ми не бачили жодноi людини.

Та я натерпiвся такого страху в маврiв i так боявся знову потрапити iм до рук, що, користуючись сприятливим вiтром, цiлих п'ять днiв плив, не зупиняючись, не пристаючи до берега i не кидаючи якоря.