Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо

Правда, iнодi я прозрiвав, серйознi думки ще намагалися, так би мовити, повернутися, але я гнав iх геть, боровся з ними, немов iз хворобою, i за допомогою пияцтва й веселоi компанii скоро перемiг цi напади, як я iх називав; за якихось п'ять-шiсть днiв я здобув таку повну перемогу над своею совiстю, якоi тiльки може побажати собi молодик, що зважився не звертати на неi уваги. Але менi знадобилося ще одне випробування: Провидiння, як завжди в таких випадках, хотiло вiдiбрати в мене останнi виправдання; справдi, якщо цього разу я не зрозумiв, що був урятований ним, то наступне випробування було такого роду, що тут вже й останнiй i пропащий негiдник з нашого екiпажу не мiг би не визнати як небезпеку, так i чудесного порятунку вiд неi.

Шостого дня пiсля виходу в море ми прийшли на ярмутський рейд. Вiтер пiсля шторму постiйно був протилежний i слабкий, тому рухалися ми повiльно. У Ярмутi ми були змушенi кинути якiр i простояли при iншому, а саме пiвденно-захiдному, вiтрi сiм чи вiсiм днiв.

Протягом цього часу на рейд прийшло з Ньюкасла дуже багато суден. Ярмутський рейд служить звичайним мiсцем стоянки для суден, якi чекають тут попутного вiтру, щоб увiйти в Темзу.

Втiм, ми не простояли б так довго й увiйшли б у рiчку з припливом, якби вiтер не був такий свiжий, а днiв через п'ять не подув ще сильнiше. Однак, ярмутський рейд вважаеться такою ж гарною стоянкою, як i гавань, а якорi i якiрнi канати були в нас мiцнi; тому нашi люди анiтрохи не тривожилися, не чекали небезпеки i дiлили свое дозвiлля мiж вiдпочинком та розвагами, за звичаем морякiв.

Але восьмого дня вранцi вiтер ще посвiжiшав, i знадобилися всi робочi руки, щоб прибрати стеньги i щiльно закрiпити все, що потрiбно, аби судно могло безпечно триматися на рейдi. До полудня почалося велике хвилювання; корабель сильно розгойдувало; вiн кiлька разiв зачерпнув бортом, i разiв зо два нам здалося, що нас зiрвало з якоря. Тодi капiтан скомандував вiдшвартуватися. Таким чином, ми трималися на двох якорях проти вiтру, витравивши канати до кiнця.

Тим часом розiгрався жорстокий шторм. Розгубленiсть i жах прочитувалися тепер навiть на обличчях матросiв. Я кiлька разiв чув, як сам капiтан, проходячи зi своеi каюти повз мене, бурмотiв стиха: «Господи, змилуйся над нами, iнакше всi ми загинемо, всiм нам настане кiнець», що не заважало йому, однак, зiрко спостерiгати за роботами з порятунку корабля.