Музей пригод

Музей пригод

Олександр Дюлович Гаврош

Машина часуМузей пригод #1

Героям фантастичноi повiстi Олександра Гавроша вдалося знайти загадковий портал перемiщення у часi: вiн – у нещодавно виявленiй потайнiй музейнiй кiмнатi, куди будьщо-будь вирiшив потрапити письменник-початкiвець Мирон Клаповух. Задля втiлення своiх планiв вiн, оманою й хитрiстю, намагаеться залучити до них головну героiню – юну берегиню Музею раритетiв Яну Приймак… До кiмнати потрапляе i Роман Лук’янович, директор музею… А там е дивне крiсло-гойдалка: якщо на нього сiсти i розкрутитися, то… опинишся у XVII столiттi! Де чекають дивовижнi пригоди i знайомство з мешканцями Киево-Печерськоi лаври тих часiв, з самим Памвою Бериндою! Чи всi повернуться у сьогодення, чи прихоплять на згадку «пам’ятку з минулого» – дiзнаетесь, прочитавши цю цiкаву книжку.

Олександр Гаврош

Музей пригод

© О. Гаврош, 2018

© А. Босенко, iлюстрацii, 2018

© О. Гугалова, художне оформлення, 2018

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2018

* * *

Покiрного доля веде,

Непокiрного – тягне…

Частина перша. Свято наближаеться

І

Яна ледве дочекалася, коли поiзд пригальмував на станцii метро «Арсенальна», i першою кинулася до ескалатора. Вона знову запiзнюеться. Це вже якась хронiчна хвороба! Начебто все розраховуе до хвилини, але в останню мить завжди щось трапляеться непередбачуване. Сьогоднi, наприклад, ключi не могла знайти. Шукала iх по всiй квартирi, а вони виявилися у вчорашнiй синiй курточцi.

Нинi, на святого Миколая, як на замовлення, притрусило снiжком, тож Яна вдягла свое рожеве пальтечко. Сьогоднi вона буде гарнюнею, адже у музеi вiдкриваеться фестиваль!

Їхнiй директор, Роман Лук’янович, завжди щось вигадае. От не сидиться людинi на одному мiсцi! Крутиться як вуж на пательнi! І собi спокою не дае й iншим. Не людина, а водограй iдей! Водограiще! Але Янi це подобаеться. Бо iй завжди подобаеться щось нове i незвичне. Це «стара гвардiя» музейникiв уже вiдкрито нарiкае на директора. Кажуть, що вiн дисциплiну валить. А насправдi – просто любить життя у всiх його проявах.

Яна поквапом пробiгла бiля хлопця i дiвчини у довгих светрах, що в переходi метро грали на скрипочках. Знайома мелодiя, здаеться, Мирослав Скорик. Хотiла кинути монетку у розкритий перед скрипалями футляр, але лише спересердя махнула рукою. Запiзнюеться, тож благодiйництво вiдкладе на завтра.