Міфи забутого космічного пантеону

Але фантазiям першокурсника завадив ректор Киiвського унiверситету, який, здавалося, нiзвiдки з'явився у кабiнетi або Андрiй не помiтив як той увiйшов.

– Доброго дня, Олександр Сергiйович! – викладач iсторii Украiни перевiв свiй, стомлений лекцiею, погляд на ректора.

– Я б не сказав, що день – добрий! – чолов'яга, iз зовнiшнiстю дiловоi людини, пiдiйшов ближче до викладача.

– Що ви маете на увазi? – професор протер своi новi окуляри.

– Позавчора зник професор археологii – Михайло Іванович, – вiдрiзав Олександр Сергiйович.

Андрiй не мiг повiрити словам ректора. Хлопець мав дiзнатися, що стало з його найулюбленiшим викладачем. Тож студент знову взявся пiдслуховувати розмову двох професорiв.

– Ми найняли детективiв, – далi розповiдав ректор.

– І що вони? Щось знайшли? – професора просто мучила цiкавiсть i це було видно по його обличчю.

– Знайшли лише його записник i на ньому припинилися знахiдки. Тексти щоденника нiкому не були зрозумiлi. Лiнгвiсти трудилися над рукописом i визначили, що мова, якою написанi цi тексти, дуже стародавня i невiдома людству – щось мiж санскритом та шумерським дiалектом, – Олександр Сергiйович дiстав невеличку книжечку у шкiрянiй палiтурцi i поклав на стiл.

– Михайло Іванович працював останнiм часом над якоюсь справою i навiть менi не казав про своi дослiдження. Останнiй тиждень вiн був сам не свiй: вiдлюдькуватий, щось постiйно бурмотав собi пiд нiс i нiхто не розумiв що саме, наче одне суцiльне замовляння, – професор почав згадувати останнiй тиждень, коли Михайло Іванович почав сходити з розуму.

– Не знаю, що у нього було за дослiдження, але тут замiшаний улюблений студент професора – Андрiй Скоропадський, – ректор повернув голову назад i поглядом потрапив точно у хлопця, наче вiн знав, що там хтось сидить.

На хлопця ринулося тепер вже цiлих два погляди: викладача та Олександра Сергiйовича.

– Ви маете якесь вiдношення до цього, юначе!? – професор нiби хотiв вбити поглядом хлопця.

– Аж нiяк, я сам не бачив Михайла Івановича цього тижня! – вiдмовив студент, намагаючись звiльнитись вiд вбивчого погляду.

– Добре! Останне побажання викладача археологii – передача щоденника вам, – ректор неохоче вiддав записник Андрiю i покинув кабiнет.

II

Киiв вже потроху огортала нiч. Андрiй хотiв якнайшвидше дiйти додому i зайнятися таемничим щоденником професора. Батькiв не було вдома вже цiлий тиждень, iх запросила тiтка Лiза на свою ферму.