Божественна комедія

Принцип побудови сюжету i в останнiй частинi поеми залишаеться незмiнним. Поет i його проводир, – спочатку Беатрiче, а потiм фiлософ-мiстик Бернар Клервоський, – мандрують потойбiчним свiтом, ведучи розмови з душами, що iх зустрiчають на своему шляху. Цей мотив е одним з найдавнiших у лiтературi. Дорога завжди вабила людину. Саме тут на героя очiкували найнесподiванiшi зустрiчi, неймовiрнi пригоди.

Чимало нового пiзнае в Раю i Данте. Однак взаемовiдносини Поета з оточенням змiнюються. В Пеклi мiж ними зберiгалася повна рiвновага.

Героi тут iснували i поза оповiдачем. Саме iх характери, яскравi, виразно змальованi, вражали нас найбiльше. В Чистилищi головна увага придiляеться вже внутрiшньо-емоцiйному становi автора. Зображення його почуттiв, прагнення очиститись вiд грiхiв, виправдати себе перед Беатрiче становить центр оповiдi. В Раю наратор значною мiрою втрачае свою самостiйнiсть. Вiн немов пригнiчений грандiознiстю того свiту, який бачить навколо себе. Праведники повчають Поета, вiдкриваючи йому iстини, незбагненнi для людського розуму. Апостол Петро, Якiв i Іоанн перевiряють, чи вiрно засвоiв вiн богословськi чесноти: вiру, надiю i любов.

Все ж допитливий розум Поета не вгамовуеться i серед райських принад. Царство трiумфу Божества е для нього i царством фiлософii. Невипадково саме питання свободи людськоi волi, яка е найцiннiшим божественним даром для людини, постiйно обговорюеться на сторiнках поеми. Як прискiпливий учень до вчителя, звертаеться Данте з численними питаннями до Беатрiче та праведникiв.

Його цiкавить все: закони земного тяжiння, плями на мiсяцi, природа свiтла. Найпалкiше, однак, прагне автор «Божественноi комедii» збагнути таемницю стосункiв мiж людиною i Божеством, людиною i всесвiтом. Цiлий синклiт мислителiв з’являеться на сторiнках поеми: Фома Аквiнат, Петро Дамiан, Бернар Клервоський. Однак навiть iх вiдповiдi, до речi подекуди ухильнi та туманнi, часто-густо не задовольняють Поета. Не вирiшеним для нього залишаеться, наприклад, питання справедливостi засудження людини, що прожила свое життя, не прилучившись до християнськоi церкви. Про доброчесних язичникiв Данте згадував i в перших частинах поеми. Особливого драматизму ця проблема набувае, проте, саме в останнiй ii частинi. Все свое життя людина була доброю i чесною. Нiколи не чула вона про Христа. В чому ж ii вина, що прожила без хрещення i вiри? Чи може засудити ii праведний суддя? Мабуть, нiхто до Данте ще не наважувався поставити це питання з такою вiдвертiстю.