Божественна комедія

94 Читачу, уяви, яких отрут

Я скуштував, страшну зачувши мову,

І захотiв побачить рiдний кут!

97 І я: «О вождю, подавав чудову

Менi ти допомогу раз iз сiм,

Видимi ж бiди виникали знову!

100 Не кидай же мене пiд мiстом цим!

Коли менi йти глибше – рiч не вiльна,

То краще вже додому повернiм!»

103 Та вождь, що путь була з ним досi спiльна:

«Не бiйсь, не вiдберуть в нас навмання

Дорiг, якi дала нам влада чiльна.

106 Тут жди мене, i хай охороня

Тебе Надiя; в цiй iмлi мертвотнiй

Тебе нiколи не залишу я».

109 Пiшов мiй добрий батько, я ж, самотнiй,

Запав у нерiшучiсть претяжку

Мiж «так» i «нi» в борнi безповоротнiй.

112 Ловив його я мову нешвидку,

Вони ж раптово, нiби ненароком,

Всi поспiшили за стiну мiську

115 Й замкнули браму перед самим оком

Учителя мого, i вiн один

До мене повернув повiльним кроком.

118 Потупившись, iшов понурий вiн,

Весь час гадавши про вiдмову строгу:

«Хто не пустив мене до скорбних стiн?»

121 Сказав менi: «Я не досяг порогу,

Та не турбуйсь, здолаю iх вiйська,

Готовi довгу витримать облогу.

124 Це не нова зухвалiсть iх така:

Їх взнали верхнi брами всемогучi,

Що й досi залишились без замка.

127 Вгорi ти прочитав слова мертвучi,

Але уже крiзь мiсто те страшне

Йде без супутнiх колами по кручi

130 Той, хто нам брами всюди вiдiмкне».

ПІСНЯ ДЕВ’ЯТА

1 Той колiр, що я вкрився ним од страху,

Коли побачив, як верта вожай,

Вiдбивсь йому в лицi вiдтiнком жаху.

4 Спинивсь поет, запавши у вiдчай,

І став вдивлятись марно, хоч i ревно,

Крiзь непрозору млу в туманний край.

7 «Проте ми подолати мусим певно, —

Почав вiн, – а як нi… Пiдмога де?..

О, якби вiн з’явився тут напевно?..»

10 Я добре бачив, що у нього йде

Уривано за одним словом друге,

Зв’язку ж немае помiж них нiде.

13 І сповнився боязнi я i туги,

Вбачаючи у мовi тiй слiди

Уявноi душевноi недуги.

16 «Чи сходив хто до щiлини сюди,

Для цього перше кинувши кружало,

Де кара – безнадiйнiсть назавжди?» —

19 Так я спитав i мовив вiн: «Бувало,

Що хтось сюди проходив не без дiл

Тим шляхом, що я ним пройшов чимало.

22 От i мене у цей послала дiл

Зла Ерiхто; ii вiдьомська школа

Вертати вмiла духiв до iх тiл;

23 Коли моя душа лишилась гола,

Вона вдягла iзнов у плоть мене,

Щоб тiнь вернуть з Іудиного кола.

28 Найнижче мiсце те найбiльш сумне

Й найдальше вiд небес, що всiм керують.