Божественна комедія

31 Ми рухались, по мертвiй рiчцi пливши,

Як перед мною встав хтось у багнi

Й спитав: «Хто ти, що йдеш тут, не доживши?»

34 І я: «Іду, бо вiльно йти менi,

А ти хто? Ти збудив нiяк не жалi».

І вiн: «Я з тих, що плачуть тут сумнi».

37 І я: «Бодай ти у плачу й печалi,

Проклятий образе, вiками гнив!

Тебе впiзнав я, хоч ти весь у калi».

40 Тодi вiн борт обiруч ухопив,

Та вчитель вiдiпхнув його, до дiла

Сказавши: «Геть iди, до iнших псiв!»

43 А там притис мене тiснiш до тiла

Й, цiлуючи, сказав: «Блаженна та,

О гнiвний душе, що тебе родила!

46 Живим владала ним пиха пуста,

Нiхто добром не згадуе за нього,

А тiнь його тримають болота.

49 А скiльки ще царiв та панства того,

Що тут залiзуть свиньми у багно

І не залишать спогаду малого!»

52 І я: «Учителю, прошу одно:

Нехай човняр продовжить веслування,

Поки гордiй не пiде геть на дно!»

55 І вiн менi: «Єдина мить чекання!

Ще човен наш не стане на приплав,

Як буде здiйснено твое бажання».

58 І я побачив, як того обпав

Великий гурт, до люду не подiбний,

І Богу вдячнi я слова послав.

61 Усi горлали: «Ось Фiлiппо Срiбний!»

А той, скажений флорентiйця дух,

Рвав бiк собi i в лютi був несхибний.

64 На тому зник з очей i гамiр вщух.

Та вчулося виття, по тьмi розлите,

І знову я напружив зiр i слух.

67 Мiй добрий вчитель мовив: «Слiзьми вмите

Це мiсто, де страждае люд без меж;

Воно, прокляте, мае назву Дiте!»

70 І я: «Учителю, мечетей, веж,

Будинкiв пломенiють яснi стекла,

Пойняте все загравами пожеж».

73 А вiн: «Огонь, де йде борня запекла,

Дае свiй одсвiт у найдальший схов,

Це взнаеш, нижнього досягши Пекла».

76 Нарештi човен у рови зайшов,

Якi оточували землю туги;

Був, як з залiза, мур навкруг будов.

79 Але ще довго човен креслив дуги,

Аж поки не гукнув човняр: «Тепер

Мерщiй виходьте, це ваш берег другий!»

82 Було при брамi кiлькасот химер,

Колись рясним дощем упалих з неба,

Вони гукали: «Хто з вас ще не вмер,

85 А йде нахабно й смiло до Ереба!»

Зробив iм знак мiй вчитель видатний,

Що потай побалакати iм треба,

88 І, хижу вдачу стримавши, вони

Сказали: «Йди, цього ж лиши в пащеках

Страхiв, як вiн не боягуз дурний,

91 То хай вертаеться стежок далеких

Собi шукати, ти ж лишайся тут,

Ти, що водив його по небезпеках».