Божественна комедія

118 Читачу, подивуйся чудесам:

Всi стали очi обертать поволi,

І перший, хто не довiряв словам.

121 Цього Наваррцевi було доволi,

Напружив ноги та й стрибнув собi,

Урятувавшись вiд лихоi долi.

124 Усi аж скаженiли у злобi,

Й найгiрше той, хто бiльшого дав маху.

Вiн кинувся, гукнувши: «Я ж тобi!»

127 Але дарма: бо крил гiнких до страху

Не прирiвняти: цей шугнув на дно,

А той в повiтрi уподiбнивсь птаху.

130 Навчилось каченя не так давно,

Як сокiл надлетить – мале у воду!

І той у гнiвi, що втекло воно.

133 Розлючений Росотопчiй нагоду

Не проминув, щоб дати бiй усiм,

І полетiв над ямою наброду.

136 Не стрiвся вiн з хабарником метким,

Тож бойовисько розпочав гаряче

На цей раз iз товаришем своiм.

139 А цей, лихий, як яструб той неначе,

Теж в нього пазурi встромив зо зла,

Та й впали разом в озеро кипляче.

142 Жара в смолi iх миттю розняла,

Та повернутися не мали сили,

Бо облiпила крила iм смола.

145 І Борода, як iншi, посмутнiлий

Звелiв, щоб четверо в парнiй iмлi

На той бiк прiрви помагать летiли.

148 І тут, i там всi сiли на землi

Й гаки простерли вгрузлим у мерзотi,

Що вже спеклись в розтопленiй смолi.

151 І ми iх залишили у турботi.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ

1 Самотнiм, мовчки йти нам без супутнiх,

Один за одним надiйшла пора,

Як в мiноритiв прийнято покутнiх.

4 Менi згадалась байка прастара,

Подiбна тим подiям проречистим:

Езоп в нiй вивiв жабу та щура.

7 В «цю мить» i «зараз» схожiсть та ж за змiстом,

Що в бiйцi тiй i в баечних рядках,

Коли поглянуть оком променистим.

10 А що думки по других йдуть думках,

То народилась з тоi мислi друга,

І ось чому подвоiвся мiй страх.

13 Я думав так: «Лиш через нас наруга

Спiткала так iх i жорстоко, й зло,

Тож iх гризе i гiркота, i туга,

16 Що зло коли б iх дужче припекло,

Його б на нас зiгнали i негайно:

Як зайцю з хортом, так би й нам було».

19 Волосся диба стало незвичайно,

Коли назад я раптом озирнувсь,

І так сказав: «Учителю, сховай-но

22 Себе й мене, щоб кожен з нас позбувсь

Тих Лихолапiв: не одну iх тушу

Уже я бачу, гнiвом всяк надувсь».

25 І вiн: «Твое лице не швидше мушу

Сприймать, хоч був би я й свинцевим склом,

Анiж твою пойняту страхом душу.