Божественна комедія

40 Щоб согрiшити з ним, оця краса

Себе так пiдробила в скромнiй шатi,

Як той, хто там далеко десь куса».

43 А той пiд Бодо пiдробивсь Донатi,

Кохавшись в панi табунiв самiй,

В його ж i заповiт писав кiмнатi.

46 Коли скажених двое цих у тьмi

Забiгли десь, зустрiчнi та попутнi

До себе привернули погляд мiй.

49 Одного бачив: мав би форму лютнi,

Коли б вiдрiзать все вiд паху вниз,

Де почались роздвоення вiдчутнi.

52 З водянки, вiд якоi вiн не лiз,

Не те що не ходив, живiт роздуто

Ще вище лиць, набряклих геть вiд слiз.

55 Так рот йому роздерла спрага люта,

Що ця губа, здавалось, вверх летить,

А та лягла на пiдборiддя круто.

58 «О ви, що всюди можете ходить,

І тут, як по землi, йдете так само, —

Промовив нам вiн, – згляньтесь, поглядiть

61 Як мучиться тут майстер ваш Адамо!

Був на землi бенкет суцiльний, пир,

А тут дiймае спрага – дика прямо!

64 Струмки, якi вiд Казентiнських гiр

Бiжать зеленими лугами в Арно

Й каналом розрiзають вогкий шир,

67 Ввижаються весь час менi – й не марно,

Бо сушить iхнiй блиск ще бiльш мене,

Хоч виглядаю я i так почварно.

70 Суворий суд, що з кривди не схитне,

Для мене визначив щабель карання,

І часто дух мiй вiзьме та й зiтхне.

73 Я там, в Роменi, брав на пiдробляння

Монети iз Хрестителем яснi,

І тiлу мить в огнi була остання.

76 Якби побачив душi я сумнi

Тих Гвiдо, Алессандро та iх брата, —

Й фонтана Бранди не шкода менi!

79 Тут одного десь тiнь блукае, клята,

Як вiрить тим скаженим бiгунам, —

Та що я вдiю, бо нога – як втята!

82 Якби то легкiсть повернуть ногам,

Щоб крок ступить в сто лiт я був би в силi,

Уже давно я мандрував би там,

85 Шукаючи його в огиднiй гнилi,

Хай обводу всього, навкруг бери,

Миль з одинадцять, впоперек – з пiвмилi.

88 Це ж через них попав я до дiри —

Примушували карбувать флорини,

Що мали домiшок каратiв з три».

91 І я: «А хто цi двое? В чiм iх вини?

Як взимку змочена рука, димлять,

Праворуч там, людина до людини».

94 «Такими iх застав, коли з проклять, —

Сказав вiн, – прiрва ця мене вхопила.

Нiколи брехень iм вже не казать.

97 От ця шахрайка Йосифа губила,

А грек, шахрай Сiнон згубив троян;

Пропасниця ж смердюча все убила».

100 І той вже вскочив у злоби туман

І в гнiвi, з маху, скiльки стало сили,

У пузо бахнув, як у барабан.