Дякую тобі

Вмикали на всю гучнiсть рiздвянi пiснi, спiвали, наряджали iграшками ялинку, дiм, iли мандарини (шкурочки вiд яких клали пiд ялинку щоб тримався запах).У моiй кiмнатi вiшали святковi гiрлянди. Це була казка. Казка, що залишилась лише у моiй пам’ятi. Казка якоi нiби i не було.

Запершись в своiй кiмнатi, я швидко переодяглась: плаття в обтяжку, бежевого кольору, босонiжки на каблуках + сумочка. Волосся я розпустила, цiлий день на головi була скручена гулька, тому локони стали пiдкрученi i попадали на плечi дуже ефектно.

На очах пiдвела чорнi стрiлки, нiжно рожева помада, улюбленi духи i все. Я готова. Виходжу з кiмнати, i опля….. передi мною стоiть,,готовий,, тато. Чому я не вилiзла через вiкно?

– Ти куди? – грiзно запитуе вiн.

– Гуляти! Іди на кухню, а то твоi друзi повипивають все з пляшок та вижеруть знову з холодильника! – махнувши рукою кажу я i двигаюсь до виходу. Алекс уже пустив декiлька гудкiв пару хвилин тому. Але нi, все не може бути просто, тато хватае мене за руку та сильно смикае повертаючи тiлом до себе.

– Ти чого ведеш себе як повiя? Дома сиди! Ти така як твоя мати. Хто тебе таку вiзьме в дружини? – починае кричати вiн.– Я тобi тисячу разiв казав, що ти окрiм мене нiкому не потрiбна! – я просто в шоцi, у мене взагалi вiдняло мову, я не очiкувала такого повороту. Його очi були iншi, вiн дивився на мене мов звiр.– Ти маеш слухати та робити як я сказав!

– Ти на свое життя дивився? Чому ти можеш мене навчити?

– Я тебе залишив, коли твоя матуся тебе покинула, а потiм вигнала, як непотрiб.

Пам’ятаеш?

– Не хвилюйся ти не даеш менi змоги забути про це. Вiдвали вiд мене.– кричу я у вiдповiдь. Вириваю руку та швидко йду до дверей. Вiдчиняю а тут Алекс. Стоiть мов стовп. Тато рушив бiгти за мною, але коли побачив незнайомця, що був на рiвнi з одвiрками, одразу притих. Моi щоки налились рум’янцем, менi було соромно, а очi набiгли сльозами, вiд болю в грудях.

– Все добре? – тихо запитуе вiн.

– Я ж сказала чекати в машинi!

– Вибач я почув крик ….я хвилювався!

– Ходiмо! – оглядаючись назад у дiм який став менi ненависним, я бачу людину що стае менi чужою.

З грохотом закриваю дверi.

…

– Куди ми iдемо? – запитую я. Вулкан зла так i бурлить в менi.-Везеш мене в кав’ярню чи ресторан де засiдають такi ж як ти, багатенькi дурнi? – з моiх уст зриваеться стiльки жовчi, що аж самiй тошно.

– Не потрiбно так зi мною, я хочу лише допомогти. Куди ти хочеш? Скажи i поiдемо туди.– його спокiй такий дивний, тому менi стае соромно.