Дякую тобі

Чому саме у мене такi батьки? Чому це випало на мою долю? Ледве видихаю, вiдчуття що мою душу розривае. Думки так полинули мене в себе, що я отямилась лиш на шкiльному стадiонi. От i добре. Тут нiкого немае, побуду на одинцi з собою, своiми проблемами та своiм демоном, що постiйно навiюе менi думку про те, що я нiкому не потрiбна. Про те що я маю щось з собою зробити, що всiм стане лише краще. Я знаю що то е не так i я маю задушити ту внутрiшню змiю що наспiвуе менi це лайно. Змiю що пiдривае мiй дух та вiру в себе.

Рiзко в наушниках зупиняеться мелодiя, на екранi телефону висвiчуе входящий вiд Алекса. Я вибиваю та ставлю на блокiровку всiх входящих дзвiнкiв. Я дiйсно маю побути одна.

Не знаю яке коло я намотала, бiль в ногах дае розумiти що вiдбiгала я багато, але якого бiса менi не стае краще душевно. Зупиняюсь. Потрiбно вiдпочити тому що я просто впаду. Лягаю на газон. Коли я йшла з дому я прихватила одну цигарку та сiрники. Саме час ii закурити. Ранiше я нiколи не палила, але через постiйний запах табаку в будинку я звикла i навiть менi почав подобатись цей запах.

Музика продовжуе лунати (JONY – Love your voice),я запалюю цигарку та роблю затяжку, дим попадае в моi легенi мов я палю вже з стажем, навiть не кашлянула. Сльози починають литись горохом, поглядом рахую зiрки на небi, вiдганяючи думки. Ще один в дох, руки та ноги я розкинула у виглядi зiрочки. Якось я читала що людина та природа мае зв'язок, говорилось про те, що ми можемо черпати енергiю з землi, трави, дерев. Моя батарейка була на нулi, тому лежачи на газонi та розслабившись, я уявляла як енергiя землi пiдпитуе мене. Ще один в дох. Б’ю кулаком по землi.

– Чому? – бормочу я про себе.– Для чого? Все мое сране життя, ти мене випробовуеш! – я звертаюсь до нього, до всевишнього. Ще одна затяжка, але нi… як завжди незрозумiло з звiдки з’явився Алекс. Вiн без слiв забрав у мене цигарку, кинув ii на газон та потушив ногою.

– Ти мов довбаний рицар! Знов прискакав мене рятувати? – вiн нiчого не казав, здавалось що вiн в любу секунду зiрветься.

Розвернувшись спиною, вiн важко вдихнув, закинув голову до гори та пальцями прочесав свое волосся. Видихнувши вiн знову повернувся до мене.

– Вставай! – твердо та грубо вiн дав менi вказiвку.

– Як ти мене знайшов? – я пiдiймаюсь.– Чому ти тут? Якого хрена тобi потрiбно? – кричу я. Його погляд змiнюеться з розсердженого на довбану жалiсть.

– Мiя …! – вiн робить крок до мене.

– Нi, не потрiбно мене жалiти.