Дякую тобі

Тепло, що дае вiдчуття безпеки та покою. Розриваючи цiлунок ми схиляемо голови та торкаемось одне одного лобами.

– Дякую! – мовить вiн. Вiдчуваеться розслабленiсть в його сильному тiлi.

– Все добре? – я витяглась на носочки, адже вiн нереально високий порiвняно зi мною. До того ж я без пiдборiв.

– Тепер так! – я повертаюсь вiд нього, назад до подруг i розумiю, що ми не самi, ну по перше ми в шкiльнiй столовi i тут майже вся школа. Тиша, сотнi очей спрямованi на нас. За мить по залу знову з’явився рух. Але менi все одно! Чому я повинна хвилюватись за роздуми чи плiтки iнших? То е не в моему стилi!

– Це було круто! – з захватом повiдомляе, мов новини з телебачення нам Лiлi.

– Справдi, блiн, куто!

Останнi декiлька тижнiв ми були у центрi уваги. Сама красива пара школи. Але якщо чесно, знаю, що були i тi кого такий розклад не влаштовував. Знову ж таки, нас це мало цiкавило i ми весь вiльний час проводили разом, до школи, пiд час школи та пiсля. Не змiнилось лише одне: мiй тато. Вiн став пити ще частiше та бiльше, ще гiрше зриватись на менi.

Моею втiхою був Алекс. Його кохання до мене, його вiдношення, його турбота. Поруч з ним я вiдчувала себе потрiбною. Мене мов магнiтом тягло до нього.

Прийшовши сьогоднi зi школи я знайшла тата п’яного. Дверi у дiм вiдкритi були навстiж, тато пластом лежав на землi в холi. Дивлячись на нього хочеться плакати та кричати вiд безвиходi. Я затягла його до кiмнати, поклала подушку пiд голову та вкрила ковдрою. Що ще я можу для нього зробити? На мить я сiла поруч з ним та зависла в роздумах.

Ця картина: пяний тато на бруднiй пiдлозi, цей страшний запах перегару, залишиться зi мною до кiнця моiх днiв.

Боже, я така зла. Як все це мене задовбало. По iншому не висловишся. В грудях знову болить, душить, важко дихати. Очi повнi слiз. У мене реально депресiя. Хоча я нiкому нiчого не кажу, навiть Алексу, я рiзала собi руки, але не так щоб померти, а щоб заспокоiти нерви. Я читала в Інтернетi що така поведiнка називаеться,,аутоагресiя,,. Блiн i це е ненормально, але нiчого з собою зробити не можу, по iншому я не можу заспокоiтись.

Посидiвши над татом та поплакавши беру себе в руки та йду до своеi кiмнати. Потрiбно побiгати. Швидко переодягаюсь в спортивнi легiнси, спортивну кофту з капою, кросiвки i звiсно вмикаю в вуха музику,,соплi,,.

Вийшовши з дому замикаю дверi в цю чорну бездну, разом з ii демоном. Бiжу по дорозi, музика лунае так, що не чую навiть биття свого серця. Повз очi пролiтають, будинки, дерева, люди.