Мертвяк їде на Захід

Мертвяк iде на Захiд

Дарiя Кононенко

Дикий Захiд, рiк 1876. Найманий убивця Нейт Веллс, якого називають Мертвяком, потрапив у дивну ситуацiю – мае бути мертвим, але вилiз з могили, i не дихаючи, але живучи, шукае тих людей, якi його туди вклали, та хоче iх, по-перше, спитати, за що це його треба було вбивати, i, по друге, вбити за те, що вони його вбили та зiпсували йому подружне життя.

Дарiя Кононенко

МЕРТВЯК ЇДЕ НА ЗАХІД

Роздiл перший

Мене називають Мертвяком. Я вилiз з могили, мене називають Мертвяком.

І я вже звик. Звiсно, в мне е iм’я, але не кожному бруднющому ковбоевi та блохастiй коровi треба зi мною вiтатися. У мене е стара сiра кобила, старий кольт та ще однi штани у згортку на сiдлi. Менi цього вже вистачае на один перегон. Якщо ми доберемося до Абiлiну, то можна буде казати про щось iнше, але поки що я працюю на Фрейзера та бажаю вiд усього серця, щоб йому ступило в спину. Вiн настiльки жадiбний, той Фрейзер, що iсть раз на день. І нас так само годуе. Ми ж не корови!

– Мертвяк! Чи ти спиш? Ми фургона загубили!

Як можна загубити фургон з припасом? Вiн же великий та з бiлим тентом! Але тепер менi треба шукати.

А небо збираеться на дощ. Погано, бо мули утечуть або втопляться. Слiди наче отам, мули, пiдкованi, четверо, ще й колiя. А де Чак? Мули ж не могли самi запрягтися? Де Ед? Хто готувати буде, я, чи що?

То нашi мули подались кудись зашвидко для них. О, кастрюляка. А це мiшок бобiв. А це – наш бiдон зi смальцем. Що таке? Ед кидав речi, щоб втекти? То не простiше випрягти мула? А ось Ед, з дiркою мiж очей.

Погано. А отут Чак. Теж мертвий, як дошки. Але тiло ще тепле. Значить, вбили недавно.

То кому ж наш фургон потрiбен? Або Фрейзер? Або хтось, хто сховався тут, у пилюцi, прерii, коровах. Фрейзер наймае усiляких людей, от як мене або Еда. Але ми – мiлка рибка. То кому потрiбен тiльки фругон, а не iжа у ньому? Не iндiанцi, вони нiколи не вiдмовляться вiд смальця, бобiв, мулiв. Вони радше спалять сам фургон. Значить це… руку зводить болем, важким та довгим, як коли кiстки зламанi у декiлькох мiсцях.

Це – вони. Чому тут? Хоча якраз тут i зручно, немае свiдкiв. Є куди втекти, а Фрейзер зiпсував вiдносини з усiма, ще й з генералом Санта-Анною на додачу. Але тепер треба не думати, а дивитись уважно, щоб не було, як тодi, коли десяток корiв пiшов та втопився у болотi, а ми iх шукали-шукали.

Видно тоненьку таку цiвочку дима. Може, це якiсь солдати, може, це iндiанцi.