Война на три буквы

– Теж вiрш будете розказувати?

– Ха… А что, был и такой? Нет. Я разрабатываю законопроекты…

Пiсля другоi години ночi стае тихше.

Попри вiдносно теплу нiч, бочка з вогнем дуже потрiбна. Інших дров немае, тому потрохи палимо барикаду: в нiй багато напiвобгорiлих дощок. Треба тiльки дивитись, аби на дошках не було гуми, бо сильно димiтиме.

Обгорiлий Будинок профспiлок – гарне тло для нiчних iсторiй.

Чорний «майбах» i хорори Майдану

Ми не спимо вже довго, а у Валери з Запорiжжя гiпнотичний голос.

От i пригадуються ешелони розстрiляних робiтникiв у «Ста роках самотностi».

– Небесна сотня – це як мiнiмум небесна тисяча, – каже Валера.

– Я сам бачив, як по Інститутськiй вниз текла рiчка кровi, – дивиться менi в очi студент Павло.

Вони вiрять у те, що кажуть.

Сергiй з Черкащини тiльки трiщить у пiтьмi деревиною, а тодi приносить новi дошки. Спалахують iскри.

Ще е iсторiя про Одноногого Тiхаря, який три мiсяцi жив в Украiнському домi:

– А тут приходить лiкар i давай його по мордяцi лупити.

Ми такi: «Ви що, iнвалiда?» – «Та вiн такий iнвалiд, як ти чи я!» Словом, це був тiхарь ментовський, вiн просто худий дуже, двi ноги в одну штанину запхав.

– Ну, це дiла давно минувшi, – каже полтавець Павло. – А щас тут знаеш, шо твориться. Чув уже?

Я киваю. Вже третiй день чую про розбiрки мiж собою, про «кiлькох убитих щоночi» i що «позавчора хоронили одного».

– Чому ж нiхто не знае?

– А ти бачив тут хоч одного мента?

Вони вiрять, що влада навмисне приховуе iнформацiю про вбитих на Майданi вже пiсля революцii.

З тим, аби потiм оприлюднити всi факти, виставити iх терористами i провести повну зачистку.

– Тiльки останнi три ночi пiдозрiло тихо, – каже Валера.

(Почута вiд стiлькох людей iсторiя про вбивства мене дуже турбуватиме. Мiлiцii, звiсно, на Майданi немае, але лiкарi «швидкоi» постiйно чергують у медпунктах у КМДА й Украiнському домi. Пiсля побаченого на власнi очi епiзоду в КМДА я все ж запитаю у кiлькох лiкарiв, чи не було в останнi тижнi вогнепальних поранень.

Вiдповiдь: «Слава богу, нi!»)

– А про чорний «майбах», скажи? – продовжуе Павло. – Ти ж сам його бачив, так?

Сергiй кивае й пiдкидае дров у бочку:

– Так, чорний «майбах», а на ньому – логотип Чорноi сотнi.

– Де вони взяли «майбах» за десять мiльйонiв баксiв? – апелюе до мене Павло.

Правдивiсть iхнiх слiв я за годину перевiрив на власнi очi. До нашого посту повiльно пiд’iжджае чорний автомобiль iз логотипом Чорноi сотнi на капотi.