Война на три буквы

Вiн виявився бюджетним автомобiлем марки KIA.

Пiдеш на пiдвал

О третiй ночi по Хрещатику гримлять чи то вибухи, чи то пострiли.

– О! КМДА гуляе! – смiеться Валера. – А я ж казав, що вже три ночi пiдозрiло тихо.

Хлопцi розповiдають дикi iсторii про тих, хто живе в КМДА вiдтодi, як пiсля здачi «Свободою» будiвлю захопили заново.

Валера впевнений, що вночi мiж поверхами КМДА «кладуть розтяжки», тобто мiнують проходи внаслiдок ворожнечi мiж групами. Звичайно, пiсля таких iсторiй дуже хочеться туди потрапити.

Але спершу намагаюся потрапити в Украiнський дiм. Бо хлопцi на барикадах нав’язливо жартують мiж собою: «На пiдвал пiдеш!» Маючи на увазi саме пiдвал Украiнського дому. Вони впевненi: там влаштовують допити й тортури. Час вiд часу дописи про жахи, що кояться у пiдвалi, з’являються на Facebook’у.

На барикадi нас змiнюе бригада пiд проводом маленького на зрiст хлопчика – вiн водiй м’ясокомбiнату з Краснодона Луганськоi областi.

У будiвлю мене проводять без бейджика, але зi скрипом.

– А, ваша ж сотня щойно приiхала, у вас iще немае бейджикiв? – здаються охоронцi.

Робимо морду цеглиною, киваемо. Проходимо.

В Украiнському домi тихо й на диво чисто. Тут не чути кислого запаху бездомностi. Помито й пiдметено. Хлопцi вiдразу йдуть мити руки, чого я без них не зробив би.

– Йдемо поiмо? – каже Валера.

– Оп’ять гречку з морковкою? – кривиться Павло.

– Да, от раньше у нас тут був комунiзм, було добре. Але недовго.

Всi трое вiдмовляються пiти зi мною показати той злощасний пiдвал.

– Ти туда не попадеш. Разве шо подопитною свинкою.

– А хоч де вiн?

– Бiля Мистецькоi сотнi.

Наляканий хлопцями, все ж спускаюся. Беру для конспiрацii чай i хлiб iз маслом, ходжу, iм i п’ю й нiбито роздивляюся картини на територii Мистецькоi сотнi. Доходжу до краю. Є табличка з закресленим чоловiчком i написом «подумай двiчi», бiля неi читае книжку черговий.

Нiна Потарська з Жiночоi сотнi потiм пiдтвердила менi, що туди заводили людей «на допити».

Проштрикувати ментiв арматурою

Залишок ночi в Украiнському домi ми не спимо, а продовжуемо говорити на кухнi. Постiйний рух: Майдан i вночi не спить. Пiдтягуються новi й новi люди. Новi iсторii про днi штурму, спаленi БТРи й вiдiрванi руки.

– Отам на Грушевського стояв один, причому з Донецька.