Історія філософії. Античність та Середньовіччя

Розподiл kosmos (всесвiту) мiж Кронiдами дуже швидко знаходить вiдбиток у «Ілiадi» (XV, 187–193), коли Посейдон у полемiцi iз Зевсом пригадуе, що три областi всесвiту були розподiленi мiж трьома синами Кроноса: Аiду передано вхiд до пiдземного свiту, Посейдону – морське царство, а Зевсу – ефiр та небо, тодi як земля та Олiмп залишаються спiльними.

Тут iдеться не про альтернативний порiвняно з оповiданням Гесiода розподiл, а про його уточнення. Не варто забувати також, що надiляючи Посейдона автономiею щодо Зевса, цей сюжет у Гомера завершуеться тим, що перший iз них зрештою потрапляе пiд вплив другого.

2.3. Вiддзеркалення Гесiодовоi моделi у Стародавнiй Грецii та на Близькому Сходi.

У Стародавнiй Грецii були вiдомi й iншi космолого-теогонiчнi моделi; окремi з них у вiршах, iншi викладенi прозою. Частково вони збiгаються, а частково вiдрiзняються вiд бiльш поширеноi традицii, що представлена у поемi Гесiода: фрагментарний характер текстiв, у яких вони мiстяться, суттево ускладнюе точне iх вiдтворення.

Такi мiфiчнi поети, як Орфей та Мусей, склали своi теогонii, так само як це зробив i критський мудрець Епiменiд. Евмелу Коринфському приписуеться «Титаномахiя», поет Алкман складае лiричну космогонiю, а Ферекiд Сiросський та Акусилай Аргоський – версiю походження всесвiту в прозi.

Стародавнiм грекам не було цiкаво знаходити вiдмiнностi мiж теогонiчною поезiю та фiлософiею у вiршованiй формi – втiм, на цьому зосередили увагу сучаснi дослiдники.

Крiм того, у давнину з Гесiодом часто пов’язували Парменiда та Емпедокла, якi у своiх вiршах висловлювали власнi космологiчнi рефлексii.

З того, що ми знаемо з «орфiчних» теогонiй, можна припустити, нiби серед первинних верховних правителiв важливу роль вiдiгравала Нiч, i iхня кiнцiвка мiфу про спадковiсть лише частково збiгаеться з Гесiодовою: Зевс спочатку повнiстю поглинув всесвiт, а потiм вiдтворив його знову. Пародiею на рiзноманiтнi космогонii, поширенi у Грецii класичноi доби, постае уривок iз «Птахiв», у якому комедiограф Арiстофан вправно змiшуе традицiйнi елементи: тут зустрiлися Хаос, Нiч, Ереб, Тартар та Ерос.

Навiть птахи, прагнучи народити шляхетне потомство, склали для власного ужитку космогонiю та застосовують ii, вихваляючись тим, що е бiльш стародавнiми, нiж самi боги (Птахи, 693–703).

Водночас космогонii та теогонii властивi не лише грецькiй культурi. Вiд ІІ тисячолiття до н. е.