Історія філософії. Античність та Середньовіччя

Адже не можна iгнорувати вагу наявностi вiльного вибору мiж словом Beruf, що трактуеться як «ремесло», та Berufung, що означае «покликання». Загалом мiфолог мае бути не просто вченим, а й поетом.

Варто також сказати, що зректися мiфу важко, якщо не неможливо. Як видаеться, тривае розрив мiж його запереченням та захопленням ним, байдужiстю (якщо не презирством) до нього й любов’ю до оповiдань подiбного жанру. Можна навiть спробувати сформулювати проблему таким чином. З одного боку, вiдбуваеться дискурс, що визначаеться як «мiфiчний», котрий часто презентуеться надто дивним або неправдоподiбним чином, щоб його можна було сприйняти таким, яким вiн е.

Наприклад, Беллерофонт осiдлав крилатого Пегаса та вбив Химеру з головою лева та хвостом змii, Геракл зустрiв змiю з багатьма головами, якi вiдростають, якщо iх зрубати. Навiть заснування Рима двома близнюками, що були дiтьми Марса, iсторiю про яких вигодувала своiм молоком вовчиця, у свою чергу сходить до iсторii троянського героя, чиею матiр’ю була Венера. Втiм, iснують читачi, котрi якимось чином не бажають або не можуть змиритися з iдеею про те, що мiфом е саме це й лише це. Вони е тими «мудрецями», як iх назвав Платон, котрi сьогоднi встряли також серед iсторикiв (котрi шукають у мiфах слiди iсторii, яка нiколи не була записана), антропологiв (що в мiфах шукають культурнi пiдвалини певноi спiльноти), лiтературних критикiв (якi в мiфах шукають архетипи та моделi уявного), психоаналiтикiв (котрi в мiфах шукають форми несвiдомого), iсторикiв релiгii (що в мiфах шукають пiдтвердження ритуалiв або вiрувань) – не говорячи вже про представникiв влади всiх часiв, якi в мiфах шукали аргументи для виправдання iхньоi влади або пiдтвердження «iстинноi» iдентичностi груп, належнiсть до котрих вони вiдчувають. Іншими словами, усi цi читачi або слухачi мiфiв тяжiють до того, аби вiдновити специфiчну значущiсть мiфiчного дискурсу, незалежно навiть вiд того, яким саме чином – фантастичним, нелогiчним або невiрогiдним – усе це вiдбуваеться, або навiть саме з цiеi причини. І вчиняючи саме так, цi iнтерпретатори парадоксально та, звiсно, пiдсвiдомо, звертаються до вiдновлення того вагомого значення дискурсу/m?thos, яке вiн мав у грецькiй культурi архаiчноi доби: m?thos майже античноi потужностi. Цей авторитетний дискурс напрошуеться та мае здiйснитися – втiлитися знову, аби дати про себе знати пiд «оболонкою» античних мiфiв.