Історія філософії. Античність та Середньовіччя

Чому я плачу над тим, як розгортаються подii в романах, хоча знаю, що iхнi дiйовi особи вигаданi? Чи не краще розбагатiти, вiдправивши до бiса всiх навколо, нiж жити, як альтруiсти? Менi говорять, що свиня розумнiша за собаку, але чому тодi менi подобаеться ходити на прогулянку iз собакою? Це залежить вiд дружби, вiд кохання, вiд iдентичностi? Але що таке дружба, кохання, iдентичнiсть? Чому я вважаю, що особа, в яку я закоханий, е найдосконалiшою серед усiх, тодi як чи не закохався б я в якусь iншу, живи я в iншому мiстi або працюй в iншому офiсi? У чому полягае рiзниця мiж переконанням шляхом доведення математичноi iстини (наприклад, теореми Пiфагора) та вмовлянням когось (наприклад, проголосувати за ту чи iншу партiю)? Якщо доведення теореми здаеться «рацiональним», то переконання проголосувати залежить вiд «iррацiонального» вибору? Або вiд вибору суто «розважливого»? Доведення теореми не торкаеться почуттiв, тодi як рiшення проголосувати грунтуеться також на вiданнi переваги, на почуттях, на емоцiях.

Отже, тодi я маю бiльш довiряти геометрам (технiкам), нiж полiтикам? У чому полягае вiдмiннiсть мiж розумом, iнтелектом, переконаннями, вiдданням переваги та вибором за звичкою? Наскiльки наше тiло заважае нашому мозку?

Можна продовжувати безкiнечно: усе це фiлософськi питання, i не потрiбно бути професором фiлософii, щоб iх ставити. Фiлософськi питання цiкавлять кожного з нас.

Звiсно ж, ви можете вирiшити, що всi цi запитання перебувають поза часом i можна собi спокiйно жити, розважаючись, заробляючи грошi або вмираючи вiд голоду, так i не стикнувшись iз ними у притул.

Утiм – окрiм того, що певнi людськi iстоти не можуть опиратися тому здивуванню, котре приносить iм постановка подiбних запитань – протягом iсторii цi «незначущi» запитання визначили наш спосiб життя, започаткували утворення певних угруповань пiд час релiгiйних вiйн, справили глибокий вплив на науковi дослiдження, встановили наш спосiб ставлення до життя, до розваг, до наших здобуткiв та бiд навiть тих, хто нiколи на це не зважав.

Надзвичайно важливо, що фiлософська практика навчае розмiрковувати, а правильне розмiрковування може будь-кого змусити почуватися задоволеним, навiть якщо вiн i не досяг практичного успiху в життi, але допомiг багатьом iншим вiддатися практичним проблемам. Окрiм цього факту, не варто нехтувати й тим, що такi видатнi вченi, як Декарт, Паскаль, Галiлей i навiть Ейнштейн та iн., займались як науковими дослiдженнями, так i фiлософською рефлексiею.