Вечір з кіно ІІ. Путівник по світу кіно

Вiн знае скiльки з нас так нiколи i не наважуються ступити назустрiч мрii й вдовольняються iлюзiями достатностi та гiркотою фальшi. Тому вiн не лише режисер-iдеалiст, але й режисер-психотерапевт, який по-справжньому допомагае людинi.

    Confidences trop intimes, Patrice Leconte, 2004

Вiкно у двiр

(режисер Альфред Гiчкок, США, 1954)

«Якщо ви не вiдчуете приемного жаху пiд час перегляду ‘‘Вiкна у двiр’’», то ущипнiть себе – скорiш за все ви вже мертвi» – дотепно стверджував один iз рекламних слоганiв цього великого фiльму.

Щодо жаху, то на сьогоднi, у час спецефектiв це, мабуть, перебiльшення, але друге твердження щодо того, хто не вiдчуе насолоду вiд цього фiльму, буде ближчим до правди.

Як би там не було, але еталонний зразок саспенсу в кiно – а йдеться про вiдчуття наростаючоi тривоги й хвилювання – був продемонстрований саме в цьому фiльмi. Вiдтодi й до сьогоднi Альфред Гiчкок залишаеться неперевершеним майстром напружених трилерiв, в яких основою е не демонстрацiя жахiв, а розгортання внутрiшньоi психологiчноi драми та неконтрольованого хвилювання.

Саме тому, всупереч стереотипам, Гiчкок зняв лише декiлька фiльмiв, якi можна вважати класичними фiльмами жахiв. Решта ж – це чудовi драми з неймовiрно iнтригуючим i непередбачливим сюжетом.

«Вiкно у двiр» – насамперед драма, яка використовуе непереборну схильнiсть людини до пiдглядання. Пiдглядання за чужими iсторiями (щасливими або трагiчними), за чужим добробутом (кращим або гiршим, нiж власний), за чужими спальнями зi скелетами та iнтимностями, за успiхами та невдачами чужих кар’ер, та й багато за чим iншим.

Навiть саме кiно – це квiнтесенцiя нашого бажання пiдглядати.

Сюжетна iсторiя фiльму дае нам чудову нагоду пiдглядати за життями рiзних людей, розрiзняючи iх лише за скупими графiчними контурами й натомiсть залишаючи величезний простiр для фантазiй та роздумiв. «Вiкно у двiр» – не просто гарний заголовок, а спосiб комунiкацii зi свiтом, який пропонуе фiльм. Перед нами окремi вiкна, багато окремих вiкон чужих квартир, за якими вiдбуваеться iнше, незбагненне, i через це привабливе життя.

Ми не можемо чути слiв i тим бiльше думок iнших, переважно незнайомих людей, але зате бачимо iхнi жести, iхнi силуети й навiть лiнii поглядiв. Ми можемо здогадуватися, а iнколи просто фантазувати про iхнi почуття, бажання та мрii, можемо спiвчувати та спiврадiти, захоплюватися та зневажати. Тобто творити власну версiю зовнiшнього, не нашого свiту.