Вечір з кіно ІІ. Путівник по світу кіно

Але режисеровi важливо побачити очi солдатiв, iхнi усмiшки та енергiю маршових рухiв для того, щоб потiм повiльно, знижуючи тональнiсть вiд мажорноi до мiнорноi, через змiну в настроi, через вражаючi деталi побуту, безпристрасний опис наслiдкiв боiв показати руйнiвну силу вiйни, яка знищуе не лише фiзичний свiт, але i його духовну конституцiю.

Такий режисерський прийом бездоганно працюе з глядацькими емоцiями. Жоден документальний фiльм про Першу свiтову, яких створено багато й чимало з яких на високому рiвнi, не захоплюе настiльки приватними емоцiями.

Ми бачимо широкий спектр емоцiй воякiв у перервах мiж боями, iхнi усмiшки, iгри, жарти, повсякденнi гiгiенiчнi ритуали. Ми чуемо голоси з iхнiх листiв до рiдних або повоенних спогадiв, в яких вони описують переважно час мiж боями, дрiбнi радощi та розчарування, особливi вiйськовi клопоти та переглянутi на вiйнi цiнностi. Це зворушуе. Це робить iх рiвними нам, це робить iх зрозумiлими наступним поколiнням. Отакi, байдужi до другорядного, вони залишаться якщо не молодшими, то нiколи не старшими за нас.

У страхiтливому побутi, брудi, болотi, антисанiтарii цих воякiв (тепер вже байдуже, на чиiй сторонi вони воювали, адже всi жили однаково на цiй вiйнi) ми вбачаемо не меншi страхiття вiйни, нiж у тлiнних трупах на полi бою. Останнiх також немало у фiльмi, тому не думайте, що фiльм шкодуватиме вашi емоцii. Але поступово перестаеш сприймати iхнi мертвi фiгури зi звиклим острахом, мабуть, пiд впливом рутинного життя самих солдатiв, якi спокiйно, буденною мовою описують жахливi речi своiм рiдним, особливо не задумуючись, що наступноi атаки вони можуть стати такими ж трупами.

Вiдчуваеться пристраснiсть, з якою творив свiй фiльм Пiтер Джексон. Вiн присвятив його пам’ятi свого дiда-ветерана тiеi вiйни. Але думаю, що також i пам’ятi всiх iнших солдатiв обох сторiн фронту, якi пiшли й не повернулися, або повернулися й згадували жахiття вiйни до останнього подиху.

«Це не iсторiя Першоi Свiтовоi Вiйни, не iсторична розповiдь, i вона навiть не цiлком точна, але це пам’ять про чоловiкiв, якi воювали – вони просто дiляться своiми думками щодо того як це було бути солдатами на цiй вiйнi» – пояснював про свiй фiльм сам режисер.

Документальна фактура фiльму ретельно збережена, хоча старi хронiки вiдновленi сучасними цифровими засобами настiльки делiкатно й ретельно, що навiть не помiтно. Монтаж хронiкальних кадрiв i закадровий текст захоплюють складним неспокiйним ритмом.