Вечір з кіно ІІ. Путівник по світу кіно

Тому емоцiйно включений глядач вiдчуватиме себе немов на кораблi пiд час шторму, синхронно вслiд за сценарiем переживаючи щораз новi й новi емоцii.

«Вони не постарiють» зробив вагомий крок у розвиток кiнодокументалiстики, запропонувавши новий метод iсторiографii, вiдмiнний вiд наукових книг, привносячи гуманiзм та реалiзм без шкоди iсторичнiй правдi. Такi фiльми захоплюють i хвилюють, змушуючи забувати, що перед нами не iгрове кiно, а всього лиш майстерно i з любов’ю скомпiльована хронiка далеких часiв.

    They Shall Not Grow Old, Sir Peter Robert Jackson, 2018

Вiкенд у Парижi

(режисер Роджер Мiчел, Великобританiя – Францiя, 2013)

У поверненнi моему е початок мiй… Двое, спочатку самотньо-единi, розпочинають довгу мандрiвку. У якийсь момент вони зустрiчаються й продовжують шлях уже разом. Згодом настане момент, коли вже не вiддiлиш власнi почуття вiд спiльних. Але може настати й такий момент, коли жодних почуттiв уже не вiдчуватимеш… Важливо не пропустити оцю точку неповернення, пiсля якоi двое втрачають один одного, подружжя розходиться, а самотнiсть залишаеться останньою дорогою…

Коли кризи наздоганяють або роки випереджають нашi мрii, ми повертаемося в мiсця, де любили, згадуемо часи, коли любили, пробуемо перезавантажити – щоб не спочатку, але знову – своi почуття.

…Нехай це буде Париж. Чому б i нi? Адже бiльшiсть, пiдiгрiта туристичним ринком та суспiльством спрощених вражень, мрiе про романтичний вiкенд саме в Парижi.

Але нам, тим, хто шукае тiней духовного на слiдах матерiального, хочеться бiльшого, нiж стереотипiв культури гламуру, яка вимивае глибокi рефлексii з людей, а мiста позбавляе справжнiх урбанiстичних нервiв. Нам хочеться, щоби Париж був великою книгою, складною симфонiею, театральною декорацiею для нашого повернення до початку, до перезавантаження почуттiв – пiсля довгих рокiв спiльного життя або завантаження почуттiв – на довгi роки спiльного життя.

Камерний i делiкатний у тихiй iнтимностi британський фiльм «Вiкенд у Парижi» розповiдае нам саме таку iсторiю. Британське подружжя з професора фiлософii та учительки пiсля 30 рокiв подружнього життя повертаеться в мiсто, з якого вони розпочали спiльну дорогу, для того, щоб оновити власнi почуття, зберегти союз на тому етапi, коли дiти вже стали самостiйними, а пенсiя позбавила активноi роботи, i iх нiчого вже не пов’язуе, окрiм власних почуттiв.