Етнографічні групи українців Карпат. Гуцули

Проте в цей час уже переважали борони з залiзними ковальськими зубками. На початку XX ст. у господарствах сiльських багатiiв з’являються повнiстю залiзнi фабричнi борони. Проте переважна бiльшiсть горян користувалась аж до колективiзацii сiльського господарства дерев’яними боронами iз залiзними зубками [9, c. 58].

Залежно вiд тягла до борони впрягали двох волiв або одного коня. Скородили переважно кiньми.

Для спушування скиб, крiм борони, яку селяни вживали на оброблюваних уже довгий час дiлянках, застосовувались мотики («сапи»).

Ними сiкли («чухали») скиби на новинi.

На Гуцульщинi вирощували рiзнi зерновi культури: овес, яре та озиме жито, ячмiнь, менше пшеницi i кукурудзи (бо не всюди дозрiвала) i зовсiм мало гречки i проса. Найпоширенiшим був овес. Документи королiвських люстрацiй Снятинського староства 1565 р. засвiдчують, що в гуцульських селах Рибне, Здвижин (тепер Вижниця), Кути (тепер Старi Кути) вирощували у цей час iз зернових найбiльше вiвса, який входив в оплату данини [5, c.

19].

Із технiчних культур перевагу вiддавали льону («лен») i коноплi («колопнi»). Льону сiяли бiльше, нiж конопель.

Гуцули, як i бойки, велику увагу придiляли вирощуванню картоплi, яка була одним iз важливих продуктiв харчування. Наприклад, на буковинськiй Гуцульщинi в серединi XIX ст. вона займала бiльшу частину орного поля. Досить поширеними були капуста i бiб. Вирощували також квасолю, огiрки, горох, моркву, петрушку, цибулю, часник, буряк мак та iн.

[3, арк. 1, 8, 10, 14].

Виходячи з практики i багатовiкового досвiду населення, тут виробили своерiдну народну агротехнiку, яка охоплюе рiзнi заходи, спрямованi на одержання вiд землi якнайбiльшого врожаю. Народною агротехнiкою передбачалось передусiм удобрення i угноення грунтiв, вiдновлення iх структури, ефективнiсть обробiтку, передпосiвна обробка насiння, знання бiологiчних i економiчних характеристик землеробських культур, технiк сiвби i садiння, правильного й якiсного догляду за рослинами i плодами в процесi вегетацii, своечасне збирання та зберiгання врожаю без втрат.

Оскiльки якiсть грунту в лiсовому ландшафтi, а особливо в гiрськiй мiсцевостi була низькою, то попiл як удобрення протягом тривалого часу вiдiгравав тут важливу роль. У другiй половинi XIX ст. поряд з пiдживленням грунту попелом вживали гнiй, а сiльськi багатii – iнколи й мiнеральнi добрива. Наприкiнцi XIX – на початку XX ст.