Слово Боже – живе і діяльне. Проповіді та промови 2011–2013. Т. 1

Нехай цей Христос, якого сьогоднi бачимо розп’ятим i Животворний хрест якого цiлуемо, прийде до нашого життя, дасть нам життедайну силу i за молитвами Пречистоi Дiви Марii допоможе нам звершити мандрiвку до тiеi мети, що до неi Вiн нас кличе. «Бо хто хоче йти за Мною, – каже Христос, – нехай вiзьме на себе свiй хрест i щодня слiдуе за Мною».

Четверта недiля Великого посту

м. Киiв, Патрiарший собор Воскресiння Христового, 25 березня 2012 року

    Мр. 9, 17–31

Дорогi в Христi!

Сьогоднi хочу насамперед привiтати групу молодi та катехитiв, учителiв вiри, Киiвськоi архиепархii, якi беруть участь у реколекцiях у рамках пiдготовки до святкування свята Воскресiння Христового.

Щиро дякую вам за присутнiсть i бажаю вам глибокого духовного життя впродовж цього часу.

Останнi кiлька столiть життя людства позначенi вiдкриттям великих людських можливостей. Людина начебто почала щоразу бiльше вiрити в себе – у те, що знае i що вмiе. Це створило iлюзiю всемогутностi людськоi iстоти.

Хоча впродовж останнiх десятилiть ми вiдчуваемо (особливо пiд час сучасноi економiчноi кризи), що все ж таки не е всесильними, не все нам пiдвладне, не все ми можемо вирiшити своею силою i своiм знанням.

Наслiдком такоi ейфорii, вiри в себе стало те, що людина начебто перетворилася на глуху й нiму до того, що е вiчним, невидимим, нематерiальним, – до того, що ми зазвичай називаемо духовним свiтом. Особа, яка переживае межу своiх людських можливостей, поневолi впадае в крайнощi, але насправдi те, що вона шукае, – це повнота ii iснування в цьому духовному, вiчному свiтi.

У цю недiлю, четверту недiлю Великого посту, Євангелiе представляе нам один iз випадкiв переживання межi людськоi можливостi. Ісус Христос, який щойно преобразився на Таворськiй горi, приходить до своiх людей, до своiх учнiв, якi Йому скаржаться: «Учителю, ми нiчого не змогли зробити». «А що сталося?» – запитуе Вчитель. Батько привiв до Христових учнiв свого единого сина, який мав специфiчну недугу.

Євангелист Марко каже, що хлопець був у владi глухого i нiмого духа, який часто кидав ним у вогонь i воду, щоб його погубити. Властиво, батько не знав, ким насправдi е його син, як вiльна особа, створена на образ i подобу Божу, бо злий дух вiдiбрав у нього цю Божу подобу.

Глухий i нiмий дух був знаком нездатностi людини чути Божий голос, тому що в Старому Завiтi з Богом можна було спiлкуватися лише через орган слуху. (Каже пророк: «Слухай, Ізраiлю».