Слово Боже – живе і діяльне. Проповіді та промови 2011–2013. Т. 1

Вiн е наша Пасха, наш мир, який, проливаючи свою кров за грiшникiв, бере на себе кару за наш грiх i вiдкривае нам дорогу у вiчне життя. Тому наша Пасха – це перехiд вiд смертi до життя разом iз нашим Спасителем.

Один з епископiв четвертого столiття, який у Великодню п’ятницю промовляв до людей, як я сьогоднi говорю до вас, сказав так: «Наше справжне життя почалося зi смертi Христовоi, бо Його ранами ми зцiлилися, а Його смертю отримали життя». Наше свiдоме життя починаеться тодi, коли ми збагнемо, що Вiн помер за мене особисто.

Сьогоднi той день, коли всi ми отримали у Ньому життя вiчне. «Ось Агнець Божий, який свiту грiх забирае» – наша Пасха, Христос, якого ми нинi поклали до гробу. Цiлуймо Його, покладеного в гробi, зображеного на цiй плащаницi, помазуймо Його кров’ю свое серце i Вiн зробить нас вiльними вiд грiха та смертi.

Нехай Христос, наша Пасха, буде цими днями нашою дорогою i надiею. Бо Його смертю смерть зруйнована. Смерть людини вже бiльше не кiнець життя, а Пасха, перехiд вiд життя у цьому свiтi до життя з Богом.

Воскресiння Христове

м. Киiв, храм Святого Василiя Великого, 15 квiтня 2012 року

    Ів. 1, 1–17

«Небеса достойно нехай веселяться, земля ж нехай радiе, нехай же святкуе увесь видимий свiт i невидимий, Христос бо воскрес – радiсть вiчна!»

    Воскресна утреня, канон Пасхи

Преосвященнi владики!

Високопреподобнi, всесвiтлiшi та всечеснi отцi!

Преподобнi брати i сестри в монашествi!

Дорогi в Христi!

Христос воскрес! Із цим радiсним урочистим привiтанням хочу передусiм сьогоднi звернутися до всiх вас, тих, якi сьогоднi е в храмi тут, у серцi Украiни, i разом iз нами переживають момент Воскресiння Христового, усiх тих, хто поеднаний iз нами через радiо, телебачення, Інтернет, у рiзних краiнах, на рiзних континентах.

Усiх вас вiтаю з найбiльшим християнським святом – святом Пасхи Господньоi.

Як розповiдають нам святi Євангелii, у цю нiч жiнки-мироносицi пустилися в дорогу до гробу. Ця iхня дорога, як каже наше наша Лiтургiя, була сумна.

Миро, яке вони несли, було змiшане зi сльозами. Ідучи, вони плакали i думали, як iм послужити Тому, хто лежить у запечатаному гробi. Жiнки були розгубленi, бо не знали, що iх там чекае. Але прийшовши, вони побачили, що камiнь був вiдвалений, а грiб – порожнiй, i почули вiд ангела звiстку про Воскресiння Того, до кого вони прийшли. І сталося щось дивне: на звiстку ангела iхнi сльози i плач перемiнилися на радiсть.