Слово Боже – живе і діяльне. Проповіді та промови 2011–2013. Т. 1

Зараз вiдбудуться священничi та дияконськi свячення. Цим молодим хлопцям Ісус Христос нинi поручае i передае в iхнi руки Таiнство свого Тiла i своеi Кровi. Вони звершуватимуть Таiнство Євхаристii, а вiдтак – «споминатимуть» нашого воскреслого Вчителя. Церква передае iм оту глибоку мiстичну пам'ять про присутнiсть живого Спасителя мiж нами i завдання познайомити сучасну людину iз воскреслим Господом, зробити так, щоб кожна наша спiльнота, громада була мiсцем зустрiчi з живим Христом. Лише тодi iхня проповiдь буде справдi глибока i зворушуватиме серця людей.

Дорогi брати, якi сьогоднi станете причасниками Христового священства, Киiвська Церква поручае вам пам'ять про нероздiлене християнство на цих землях. Будьте молiльниками i невтомними будiвничими единоi помiсноi Церкви в Украiнi. Коли зустрiнетеся зi своiми братами з iнших Церков, вживiть у них ту спiльну пам'ять про воскреслого Христа i про еднiсть Христовоi Церкви.

Недiля Самарянки

м. Донецьк, катедральний храм Покрову Пресвятоi Богородицi, 13 травня 2012 року

    Ів.

4, 5–42

Преосвященнi владики!

Всечеснi отцi!

Преподобнi брати i сестри в монашествi!

Достойнi представники влади Донецька!

Шановнi представники реестрового козацтва, якi нас тут так гарно зустрiчали!

Дорогi дiти, дорога молоде!

Вважаю великою Божою благодаттю, що можу бути з вами в цьому мiстi, щоб разом святкувати цей Богом даний ювiлей. Вiд iменi всiеi повноти УГКЦ хочу щиро привiтати владик Степана Менька i Василя Івасюка, усiх отцiв, сестер i мирян iз десятирiччям iснування Донецько-Харкiвського екзархату на схiдних теренах Украiни.

Ми щойно прослухали цiкаве Боже слово, що представило нам розмову мiж Богом i людиною в подiбний час, який ми переживаемо тепер. Опiвднi, пiд пекучим сонцем, Христос зустрiв жiнку-самарянку, яка прийшла до криницi по воду. Вона хотiла втамувати спрагу. Ми добре знаемо, що в умовах такого спекотного клiмату джерело води – це джерело життя. А для еврейського народу, для тих, хто вважав себе спадкоемцем однiеi з традицiй бiблiйного об’явлення, криниця Якова була справжнiм багатством: не лише засобом для тамування спраги, а й пам’яткою про особливi стосунки мiж Богом i людиною.

Викопавши криницю на знак особистого спiлкування з Господом, патрiарх Якiв передав ii народовi у спадок як велику духовну скарбницю, провiсник того, що прийде хтось, хто втамуе не лише тiлесну потребу, а й спрагу, яку мае людина за живим Богом, за повнотою життя.