Весела наука

І тодi вiдбудеться експеримент, у якому буде мiсце всiм рiзновидам героiзму, багатовiковий експеримент, який затьмарить усi попереднi здобутки i жертви в iсторii людства. На разi наука ще не звела своi циклопiчнi будiвлi; настане час також для цього.

8

Несвiдомi чесноти. Усi власнi риси, якi людина усвiдомлюе, а надто, коли вона вважае iх цiлком наочними для свого оточення, пiдпорядковуються геть iншим законам розвитку, нiж тi риси неусвiдомленi або малопомiтнi – такi, що ховаються вiд очей пильного спостерiгача за своею витонченiстю i нiби нiщо прикрите нiчим.

Така iсторiя з витонченим рiзьбленням на лусочках рептилiй: було б помилкою вбачати в них оздоблення чи зброю – адже побачити це карбування можна лише за допомогою мiкроскопа, себто – штучно посиленого зору, якого не мають тварини, для яких би мала бути спрямована дiя такого оздоблення чи зброi! Нашi наочнi моральнi риси, а особливо тi, у наочностi яких ми впевненi, еволюцiонують своiм шляхом, а нашi однойменнi невидимi риси, не виступаючи нi оздобою, нi зброею у наших стосунках з оточенням, теж iдуть своiм ладом – геть вiдмiнним, з тими, либонь, витонченими лiнiями рiзьблення i карбування, що могли б потiшити якесь вище ество з божественним мiкроскопом. Наприклад, нам не бракуе працьовитостi, амбiцiй, винахiдливости, i цiлий свiт знае про це; крiм того, ми, мабуть, маемо iншi стараннiсть, амбiцii, винахiдливiсть, але для цих наших карбованих лусочок iще не винайшли мiкроскоп!

Аж тут прихильники iнстинктивноi моральности вигукнуть: «Браво! Вiн, принаймнi, допускае наявнiсть несвiдомих чеснот – вже й цього нам достатньо!

О невибагливi!

9

Нашi виверження.

Незчисленнi речi, засвоенi людством на раннiх етапах розвитку, настiльки тодi слабкi й зародковi, що нiхто й не сприймав iх як засвоенi, раптом нагадують про себе по тривалому перiодi, можливо – по сторiччях: упродовж цього часу вони дозрiли, стали сильнiшими. Деяким вiкам, як видаеться, гостро бракуе того чи того хисту, тiеi чи тiеi чесноти, як це також бувае мiж людей; але, хто спроможний дочекатися, нехай чекае на онукiв i правнукiв – вони винесуть на свiт божий глибинне своiх дiдiв: те iхне глибинне, що про нього й не вiдали тi ж таки дiди. Часто син уже е зрадником свого батька: той краще розумiе себе, вiдколи мае сина.