Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології

Ще меншою мiрою тут iдеться про думання собi в сенсi «припускання» або передбачення, яке у звичайному еквiвокацiйному мовленнi нiбито виражаеться такими словами: «Я собi думаю (я роблю припущення), що це так i так».

Слiд також зазначити, що нiчого не заважае у разi розгляду предметностi, яка мае бути покладена, хоч би до яких регiону i категорii вона належала, також корелятивно говорити про взяття у дужки. Це означае, що кожна пов’язана з цiею предметнiстю теза мае бути вимкнена i модифiкована в таку, що взята в дужки.

Якщо придивитися пильнiше, то зрештою образ взяття у дужки краще пасуе сферi предметiв, а розмова про позбавлення-чинностi – сферi актiв свiдомостi.

§ 32. Феноменологiчне ?????

Мiсце картезiанськоi спроби унiверсального сумнiву мае посiсти унiверсальне «?????» в нашому чiтко визначеному й новому сенсi. Проте ми небезпiдставно обмежуемо унiверсальнiсть цього ?????. Адже якби воно було настiльки всеохопним, наскiльки взагалi може бути, то кожну тезу, тобто кожне судження можна було б цiлковито довiльно модифiкувати, для немодифiкованого судження не залишилося би вже жодноi царини, не кажучи вже про царину для науки.

Але наш намiр спрямований саме на вiдкриття нового наукового домену, а саме такого, якого можна дiстатися саме завдяки методу взяття у дужки, що воно при цьому мае зазнати певного обмеження.

Це обмеження можна описати кiлькома словами.

Ми позбавляемо чинностi належну до природноi настанови генеральну тезу, все, чого вона стосуеться в онтичному сенсi, ми беремо в дужки: тобто весь цей природний свiт, який стало е «для нас тут», е «наявним» i який надалi залишиться тут як пов’язана зi свiдомiстю «дiйснiсть», навiть якщо нам заманеться удужкувати його.

Тож якщо я вчиняю так, як я цiлком вiльний вчинити, то я не заперечую «свiт» як софiст, я не сумнiваюся в його iснуваннi як скептик; але я здiйснюю «феноменологiчне» ?????, яке цiлковито забороняе менi будь-яке судження про просторово-часове iснування.

Отже, я вимикаю всi пов’язанi з цим природним свiтом науки, хоч би як я був упевнений у них, хоч би як я ними захоплювався, хоч би як нечасто менi спадало на думку заперечувати iх, я взагалi не беру до уваги iхне значення. Мене не обходить жодне належне до них твердження, навiть якщо воно цiлком очевидне, я не сприймаю жодне з них, жодне не е для мене пiдставою – допоки ми розумiемо iх так, як заведено в цих науках, тобто як iстину про дiйснiсть цього свiту.