Тринадцятиканоння. Тексти, що створили цивілізацію

На основi цих текстiв розвиваеться окремий напрям наукових дослiджень – дуньхуанезнавство.], найдавнiшi iз яких датуються IV–V ст., вдалося дослiдити зразки паперу, на якому цi рукописи написанi.

Першi книжки на паперi, як i на шовку, були звитками. Таку форму, до речi, мали навiть першi друкованi книжки.

Щоб читач мiг краще уявити собi те, як зберiгалися та читалися канони в той iсторичний час, зупинiмося на цьому, дотичному до нашоi основноi теми, питаннi докладнiше.

Кiлька аркушiв паперу склеювали послiдовно один за одним i в такий спосiб отримували довгу паперову стрiчку, на якiй писали текст.

До стрiчки крiпили тонку дерев’яну паличку (чжоу) покриту лаком, завдовжки яка була дещо бiльшою, нiж ширина звитка. Вона виступала з двох кiнцiв. Згортали паперову стрiчку злiва направо – так отримували звиток (цзюань).

Деколи палички для книжок родовитих та заможних власникiв виготовляли з iнших матерiалiв – скла, слоновоi кiстки, панцира черепахи, сандалового дерева i навiть золота та яшми.

З огляду на те, що правий край звитка залишався пiсля його згортання назовнi, з часом вiн мiг порватися, тому на нього наклеювали спецiальний матерiал, який називали бяо – найчастiше це був папiр або шовк. До правоi частини звитка також крiпили кольорову тасьму.

Довжина звитка зазвичай залежала вiд обсягу записаного на ньому тексту – найдовшi звитки мали завдовжки кiлька чжанiв[2 - Чжан – 3,2 м; чi – 32 см.], однак були i короткi – всього 3–5 чi. Ширина паперовоi стрiчки становила один чi.

Така форма побутування книжок мала i певнi незручностi: щоб вiднайти потрiбне мiсце в серединi чи наприкiнцi тексту, доводилось розгортати половину чи й увесь звиток.

Вважають, що тодi одному роздiловi книжки на бамбукових планках чи одному шовковому звитку вiдповiдав один паперовий звиток.

Паперовий аркуш розлiнiювали, а по краях залишали поля. Коли починали писати книжку, то два першi стовпчики залишали пустими – так, як це робили тодi, коли книжки писали на бамбукових планках.

У цих стовпчиках записували назву всiеi книжки, потiм назву роздiлу чи глави (пiдзаголовок), номер звитка, пiсля чого пропускали мiсце для кiлькох iероглiфiв та знову писали назву всiеi книжки.

Пiсля того, як дописували увесь роздiл, залишали пустим один стовпчик i знову писали назву написаного роздiлу та номер звитка. Пустий стовпчик призначався для запису дати переписування та iменi писаря, однак часто цi стовпчики залишалися незаповненими.