Тринадцятиканоння. Тексти, що створили цивілізацію

Зазвичай у одному стовпчику рукописноi книжки-звитка помiщалося 17 iероглiфiв, хоч деколи iх було 20 i навiть 24.

Зазвичай одна книжка складалася з кiлькох звиткiв. Тож, аби уникнути плутанини, звитки однiеi книжки обгортали спецiальною «обкладинкою», що виготовлялася з шовку або тканини, а iнколи – iз тонких бамбукових планок, перев’язаних шовком. «Обкладинки» мали шнурiвки для зав’язування, якi не покривали кiнцiв звиткiв. У однiй «обкладинцi» зазвичай зберiгали 5–10 звиткiв, що становили одну книжку. Для дуже великих книжок доводилося використовувати кiлька таких «обкладинок».

Звитки зберiгали на спецiальних полицях. Через те, що кiнцi звиткiв залишалися вiдкритими (iх не покривала «обкладинка»), було вiдносно легко знайти потрiбний. Також для зручностi пошуку до кожного звитка крiпили спецiальну табличку, на якiй записували назву книжки, номер звитка та iншi вiдомостi.

Книжки на паперi у формi звиткiв були поширенi в Китаi аж до X ст., а буддiйськi канонiчнi книжки зберiгали таку форму й пiзнiше.

У епоху «Шести династiй», якщо в книжцi вмiщували ще й коментарi, то основний текст писали червоною тушшю, а коментарi – чорною. Або основний текст писали великими iероглiфами в один стовпчик, а коментар – дрiбнiшими iероглiфами двома стовпчиками. Однак найчастiше коментарi писали одним стовпчиком пiд основним текстом, а два види тексту роздiляли маленькою крапкою.

З огляду на те, що на той час книжки розмножувалися лише через переписування, людський чинник призводив до накопичення в текстах рiзного роду помилок: пiд час переписування iероглiфiв, переплутування частин тексту, внесення коментарiв у основний текст тощо.

Такого роду помилки пiзнiше вимагали спецiальних текстологiчних зусиль для вiдновлення початковоi редакцii текстiв.

Тут доречно також згадати про туш. У той перiод вона була двох кольорiв (чорна та червона) i використовувалась як у живописi, так i пiд час написання книжок. Саме чорною тушшю переписували рукописи, а червоною – робили розмiтку тексту.

Китайську туш виготовляли у виглядi сухих пресованих паличок чи брускiв.

Основним ii компонентом були сажа та клей. Сажу отримували вiд спалювання тунговоi, кунжутноi i сурепноi олiй, а клей готували з оленячоi та коров’ячоi шкiри. Щоб клей не псувався та мав блиск, до нього додавали курячий бiлок, муксус та сiк рiзноманiтних рослин.

Добре перемiшаною масою заповнювали вiдповiдну форму (що деколи виготовлялася вельми вишукано) i в такий спосiб отримували «кускову» туш.