Філософія грошей

Як за сенсом, так i за психiчним розвитком перед цiею формою лежить просте уявлення змiсту, яке не запитуе про суб’ект i об’ект, яке ще не зробило подiлу мiж ними. І з iншого погляду: сам цей змiст, як логiчне, поняттеве утворення, не менше перебувае потойбiч рiшення мiж суб’ективною й об’ективною реальнiстю. Будь-який довiльний предмет ми можемо мислити суто за його визначенням i його взаемозв’язком, анiтрохи не переймаючись питанням, чи даний або чи може бути даний цей iдеальний комплекс якостей i як об’ективне iснування.

Звичайно, коли такий чистий предметний умiст [Sachgehalt] мислиться, вiн е уявленням i в цьому стосунку суб’ективним утворенням. Однак суб’ективне тут – це тiльки динамiчний акт уявлення, функцiя, що приймае той змiст [Inhalt]; сам вiн мислиться якраз як щось незалежне вiд того, що стае уявленим. Наш дух мае прикметну здатнiсть мислити змiсти як незалежнi вiд того, що вони стають мисленi – це якась його первинна властивiсть, що не може далi редукуватися; такi змiсти мають своi поняттевi або предметнi визначеностi й взаемозв’язки, що iх хоча i можна уявляти, проте вони не розчиняються в цьому, а значущi попри те, чи приймаються, чи нi вони моiм уявленням, а також попри те, чи приймаються, чи нi вони об’ективною реальнiстю: змiст уявлення не збiгаеться з уявленням змiсту. Наскiльки мало можна позначати як суб’ективне те примiтивне, недиференцiйоване уявлення, що полягае цiлковито лише в усвiдомлюваннi певного змiсту, бо воно ще взагалi не занурилося в протилежнiсть «суб’ект – об’ект», настiльки ж мало е чимось об’ективним цей чистий змiст речей або уявлень; вiн так само вiльний вiд цiеi диференцiйованоi форми, як i вiд ii протилежностi, i спершу готовий являти себе в однiй або в другiй. Суб’ект i об’ект народжуються в тому самому актi, в логiчному аспектi, коли чисто поняттевий, iдеальний предметний умiст, по-перше, даеться як змiст уявлення, по-друге, як змiст об’ективноi дiйсностi – а в психологiчному аспектi, коли ще позбавлене «Я» [ichlose] уявлення, що в станi iндиферентностi мiстить особу i рiч, розходиться в самому собi та мiж «Я» i його предметом постае вiддаль, через яку кожне з них тiльки й дiстае свою сутнiсть, що вирiзняеться на тлi iншого.

Цей процес, що, зрештою, створюе нашу iнтелектуальну картину свiту, здiйснюеться i в межах вольовоi практики.