Філософія грошей

Багатство моментiв – сил, субстанцiй i подiй, – з якими мае працювати розвинуте життя, пiдштовхуе до концентрацii його у всеохопних символах, з якими вiдтепер рахуються люди; певно, що випливае той самий результат, що мав би мiсце, якби оперували з усiм спектром одиничностей, тож цей результат одразу мав би чиннiсть для цих одиничностей, до яких вiн застосовний. Це мае ставати бiльш можливим у тiй мiрi, в якiй кiлькiснi вiдношення речей немов усамостiйнюються. Поступальна диференцiацiя нашого уявлення спричинюе до того, що питання «скiльки» зазнае певного психологiчного вiдмежування вiд питання «що», хоч би як дивно це виглядало з логiчного погляду.

Насамперед i найуспiшнiше це вiдбуваеться в утвореннi чисел, коли зi стiлькох-то багатьох речей видобуваеться «так багато» i «стiльки» й усамостiйнюеться у властивi поняття. Що сталiшими стають поняття за своiм якiсним змiстом, то бiльший iнтерес спрямовуеться на iхнi кiлькiснi вiдношення, i, зрештою, iдеалом пiзнавання вважають розчинення всiх якiсних визначеностей дiйсностi у чисто кiлькiснi. Це виокремлення i наголошення на кiлькостi полегшуе символiчне поводження з речами: справдi, позаяк змiстовно найбiльш вiдмiннi речi все ж можуть узгоджуватися саме в кiлькiсних аспектах, то такого роду вiдношення, визначеностi, рухи однiеi з речей спроможнi передавати чинний саме для них образ iншiй речi; найпростiшими прикладами е, скажiмо, фiшки [Rechenmarken], що переконливо унаочнюють нам числовi визначення довiльних об’ектiв, або ж вiконний термометр, який у числах градусiв показуе нам певний ступiнь очiкуваних вiдчуттiв тепла. Це уможливлення символiв завдяки психологiчному виокремленню кiлькiсного з речей, що сьогоднi видаеться нам, звiсно, дуже самозрозумiлим, являе собою духовне дiяння з надзвичайними наслiдками. Можливiсть грошей також зводиться до нього, позаяк вони, незважаючи на усiляку якiсть вартостi, в числовiй формi репрезентують ii чисту величину. Вельми показовий перехiд вiд якiсно визначуваного до кiлькiсно символiчного вираження подае одне повiдомлення з Давньоi Росii. Там хутро куницi попервах важило засобом обмiну. Але впродовж розвою вiдносин величина i краса окремих хутряних шкурок втратила будь-який вплив на iхню обмiнну спроможнiсть, кожна шкурка важила за цiлковито лише одну й однакову будь-якiй iншiй.