Філософія грошей

Так само, як насолоду не можна назвати суб’ективною в момент повного злиття функцii з ii змiстом, бо жоден протистiйний об’ект не виправдовуе поняття суб’екта, так i ця для себе суща, сама по собi значуща вартiсть не е нiчим об’ективним, бо вона мислиться незалежно якраз вiд суб’екта, який ii мислить; щоправда, вона з’являеться в межах суб’екта у виглядi вимоги того, щоб стати визнаною, але i через невиконання цiеi вимоги вона нiчого не втрачае вiд своеi сутностi.

Для вiдчуттiв вартостi, у яких пробiгае щоденна життева практика, не береться до уваги ця метафiзична одухотворенiсть поняття.

Тут йдеться тiльки про вартiсть, що iснуе в свiдомостi суб’ектiв, i про ту об’ективнiсть, яка виникае в цьому психологiчному процесi вартiсноi оцiнки як ii предмет. Вище я показав, що цей процес формування вартостi здiйснюеться зi зростанням вiдстанi мiж тим, хто насолоджуеться, i причиною його насолоди. І тимчасом як величина цiеi вiдстанi змiнюеться – вимiряна виходячи не з насолоди, в якiй вона зникла, а iз бажання, яке виникае з нею i яке вона прагне подолати, – тiльки тепер з’являються тi вiдмiнностi в наголошеннi вартостi, якi можна розрiзняти як суб’ективнi й об’ективнi. Принаймнi для тих об’ектiв, на оцiнцi яких грунтуеться економiка, вартiсть, правда, становить корелят бажання – так само, як свiт буття е мое уявлення, так i свiт вартостi е мое бажання; але попри ту логiчно-фiзичну необхiднiсть, що кожен потяг бажання очiкуе на свое задоволення вiд певного предмета, у багатьох випадках вiн за своею психологiчною структурою все-таки спрямовуеться на саме це задоволення, так що сам предмет е цiлком байдужим, якщо тiльки вiн вгамовуе потяг. Якщо чоловiка може вдовольнити будь-яка жiнка без iндивiдуального вибору, якщо вiн iсть усе, що тiльки може жувати i перетравлювати; якщо вiн спить на будь-якому лiжку, якщо рiвень його культурних потреб може бути задоволений найпростiшим, прямо вiд природи запропонованим матерiалом – то практична свiдомiсть ще цiлковито суб’ективна, вона сповнюеться винятково власним станом суб’екта, його збудженням i заспокоенням, й iнтерес до речей обмежуеться тим, що вони являють собою безпосередню причину цих наслiдкiв. Щоправда, це приховуе наiвна потреба в проекцii примiтивноi людини, ii спрямоване назовнi життя, що самозрозумiло сприймае внутрiшне ество. Однак саме лише свiдоме бажання не завжди може важити за достатнiй покажчик дiйсно дiевого вiдчуття вартостi.