Філософія грошей

Певно, такий образ не менш суб’ективно-оптично визначений, нiж нечiткий або спотворений образ при занадто великiй чи занадто малiй вiдстанi; тiльки з внутрiшнiх пiдстав доцiльностi пiзнання суб’ективнiсть дiстае специфiчного наголосу саме в крайнiх точках вiддалi. Початково об’ект iснуе лише в нашому стосунку до нього, зовсiм розчинений у ньому i постае перед нами тiльки в тiй мiрi, в якiй вiн одразу вже не вкладаеться в цей стосунок. До властивого бажання речей, що визнае iхне для-себе-буття, намагаючись якраз подолати його, справа доходить лише там, де бажання i виконання не збiгаються.

Можливiсть насолоди, немов якийсь образ майбутнього, мусить бути вiдокремлена вiд нашого стану в дану мить, щоб ми бажали речi, якi перебувають вiд нас на вiддалi. Так само, як у сферi iнтелекту початкова еднiсть споглядання, яку ми спостерiгаемо ще в дiтей, тiльки поступово розпадаеться на усвiдомлення «Я» i усвiдомлення протистiйного йому об’екта, так i наiвна насолода тiльки тодi допускатиме свiдомiсть значення речi, начебто повагу до неi, коли рiч вислизае вiд неi. Також тут проступае зв’язок мiж послабленням афектiв бажання i починаючою об’ективацiею вартостей, коли зменшення елементарноi запальностi волiння i вiдчування сприяе усвiдомленню «Я». Доки особистiсть нестримно вiддаеться миттьовому афектовi, цiлковито сповнюеться i охоплюеться ним, «Я» ще не може виформуватися; радше усвiдомленiсть «Я», що перебувае потойбiч його окремих збуджень, може виявляти себе тiльки тодi як постiйне [das Beharrende] в усiлякiй змiнi цих збуджень, коли кожне з них бiльше не захоплюе цiлу людину; радше вони мусять залишати неохопленою яку-небудь частину ii свiдомостi, що утворюе iндиферентну точку iхнiх протилежностей, тож лише певне iх зменшення й обмеження дозволяе виникнути «Я» як завжди однаковому носiевi неоднакових змiстiв. Але так само, як «Я» i об’ект у всiх можливих сферах нашого iснування становлять корелятивнi поняття, що ще нероздiльнi у початковiй формi уявлення i тiльки диференцiюються з неi, одне в iншому, – так i самостiйна вартiсть об’ектiв могла б розгортатися тiльки в протилежностi до самостiйного посталого «Я». Лише вiдштовхування, що ми iх зазнаемо вiд об’екта, труднощi в його досягненнi, час очiкування i час дiяльностi, що закрадаються помiж бажання i задоволення, роздiляють «Я» i об’ект, якi у безпосередньому спiв-перебуваннi потреби й задоволення мiстяться нерозвинутими i без особливого наголосу.