Філософія грошей

Навiть якщо естетична вартiсть, як i будь-яка вартiсть, може бути чужою для властивостi самих речей i поставати якоюсь проекцiею почуття на них, все ж iй притаманна досконалiсть цiеi проекцii, тобто змiст почуття немовби повнiстю входить у предмет i виявляеться значливiстю з властивою нормою, що протистоiть суб’ектовi, виявляеться чимось, чим е предмет. Бодай як в iсторично-психологiчному планi дiйшли до цiеi об’ективноi, естетичноi втiхи вiд речей, все ж чи неодмiнно пов’язана примiтивна насолода ними, iз якоi мусить походити будь-яка вища, лише з iх суб’ективно-безпосередньою придатнiстю до ужитку [Genie?barkeit] i кориснiстю? Імовiрно, дуже просте спостереження дае нам ключ для цього.

Якщо який-небудь об’ект викликае в нас велику втiху чи схвалення, то при кожному наступному поглядi на цей об’ект у нас присутне почуття втiхи, i навiть тодi, коли вже не йдеться про його використання чи насолодження ним. Ця втiха, що нагадуе вiдлуння, мае цiлком властивий психологiчний характер, визначений тим, що тепер ми бiльше нiчого не волiемо вiд предмета; мiсце конкретного стосунку, що ранiше пов’язував нас iз ним, тепер заступае саме лише його споглядання як причина приемного вiдчуття; тепер ми його не зачiпаемо в його буттi, тож наше почуття пов’язуеться лише з його явищем, але не з тим, що е споживчим у ньому в будь-якому сенсi. Коротко кажучи, тимчасом як ранiше предмет був вартiсним для нас як засiб для наших практичних або евдемонiстичних цiлей, тепер вiн е самим лише образом споглядання, що приносить нам утiху, коли ми при цьому ставимося до нього стриманiше, на бiльшiй вiддалi, не торкаючись його. У цьому, менi здаеться, вже наперед сформованi вирiшальнi риси естетичного, яке одразу проявляеться без жодних сумнiвiв, якщо це перетворення [Umsetzung] вiдчуттiв простежити вiд iндивiдуально-психологiчного до родового розвитку. Вже давно хотiли вивести красу з корисностi, однак, як правило, залишалися в неуцькому огрубiннi прекрасного, позаяк занадто наближували одне до одного. Цього огрубiння даеться уникнути, якщо зовнiшню доцiльнiсть i чуттево-евдемонiстичну безпосереднiсть досить далеко вiдсунути назад в iсторiю роду, таким чином, щоб iз образом цих речей у нашому органiзмi було пов’язано подiбне до iнстинкту чи до рефлексу почуття задоволення, яке стае дiевим в окремому iндивiдi, що успадкував цей фiзично-психологiчний зв’язок, навiть без усвiдомлення чи iснування корисностi предмета для нього самого.