Філософія грошей

Увесь цей розвиток речей вiд iхньоi вартостi корисностi до iхньоi вартостi краси являе собою процес об’ективацii. Коли я називаю рiч прекрасною, ii якiсть i значення у зовсiм iнший спосiб незалежна вiд диспозицiй i потреб суб’екта, нiж коли вона суто корисна. Доки речi тiльки такi, вони замiннi, тобто кожна може замiняти iншу рiч, яка мае той самий результат при використаннi. Щойно вони постають прекрасними, вони дiстають iндивiдуальне для-себе-буття, тож вартiсть, яку одна рiч мае для нас, зовсiм не може замiнитися вартiстю iншоi речi, яка у своему рiзновидi так само прекрасна.

Нам не треба простежувати генезу естетичного iз цих мiзерних натякiв у багатствi iх формоутворень, аби пiзнати: об’ективацiя вартостi виникае у вiдношеннi вiддалi, яке утворюеться мiж суб’ективно-безпосереднiм витоком оцiнки об’екта i нашим вiдчуттям його в даний момент. Чим бiльше вiддалена у часi i забута як така кориснiсть для роду певноi речi, яка спочатку дозволяе пов’язати iнтерес i вартiсть iз предметом, тим чистiшою е естетична втiха вiд самоi лише форми i споглядання об’екта, тобто тим бiльше вiн протистоiть нам iз власним достоiнством, тим бiльше ми надаемо йому значення, що не розчиняеться в тому, що вiн у випадковий спосiб стае суб’ективно спожитим, тим бiльше той стосунок, в якому ми оцiнюемо речi тiльки як засiб для нас, звiльняе мiсце для почуття iхньоi самостiйноi вартостi.

Я обрав цей приклад через те, що об’ективувальна дiя того, що я називаю вiддаленням, особливо унаочнюеться на часовiй вiдстанi.

Звичайно, цей процес е iнтенсивним i якiсним, так що суто символiчною е кiлькiсна характеристика через певну вiддаль. Тому однаковий ефект може бути викликаний рядом iнших моментiв, як це фактично вже було показано: через рiдкiснiсть об’екта, через труднiсть досягнення, через необхiднiсть вiдмови. Навiть якщо в цих суттевих для господарства випадках значливiсть речей завжди становить значливiсть для нас i через це залишаеться залежною вiд нашого визнання, усе-таки вирiшальний момент полягае в тому, що згiдно з цими лiнiями розвитку вони протистоять нам мов сила до сили, як свiт субстанцiй i сил, якi своiми властивостями визначають, чи задовольняють вони нас i наскiльки саме задовольняють нашi бажання, i наскiльки вони вимагають вiд нас боротьби i зусиль, перш нiж вiддадуть себе нам. Тiльки коли постае питання вiдмови – вiдмови вiд вiдчуття, на якому, зрештою, лежить вага, – мае мiсце спонука до спрямування свiдомостi на предмет цього вiдчуття.