Філософія грошей

Щоправда, об’ективний i досить часто також панiвний над свiдомiстю iндивiду процес так би мовити абстрагуеться вiд того, що iснують вартостi, якi утворюють його матерiал, i здобувае свою найвластивiшу сутнiсть в iх рiвностi – приблизно так, як геометрiя знаходить своi задачi лише у вiдношеннях величин речей, не долучаючи субстанцiй, тiльки в яких реально iснують тi вiдношення. Те, що не лише розгляд господарства, а саме господарство так би мовити в реальнiй абстракцii складаеться iз охопноi дiйсностi процесiв оцiнки, не е таким дивним, як спершу здаеться, щойно ясно усвiдомимо собi, наскiльки широко людська поведiнка обраховуе за допомогою абстракцiй у рамцях будь-якоi психiчноi сфери.

Сили, вiдношення, якостi речей – тiею мiрою, якою до них належить i наша власна сутнiсть – об’ективно утворюють едине сплетiння [Ineinander], яке розщеплюеться на множиннiсть самостiйних рядiв або мотивiв тiльки долученими нашими iнтересами i з метою iх опрацювання нами. Так, будь-яка наука дослiджуе явища, якi тiльки пiд встановленим нею кутом зору мають якусь замкнену в собi еднiсть i чiтке вiдмежування вiд проблем iнших наук, тодi як дiйснiсть не переймаеться цими розмежувальними лiнiями, а кожен фрагмент свiту являе собою конгломерат завдань для рiзноманiтних наук. Так само наша практика виокремлюе iз зовнiшньоi або внутрiшньоi комплексностi речей однобiчнi ряди й тiльки у такий спосiб створюе великi системи iнтересiв культури. Те ж саме проступае в дiяльностi почуття. Там, де ми маемо релiгiйнi або соцiальнi вiдчуття, де ми налаштованi меланхолiйно або приязно до свiту, завжди наявнi абстракцii iз цiлого дiйсностi, якi сповнюють нас як предмети нашого почуття – нехай так, що наша здатнiсть до реакцiй схоплюе iз запропонованих вражень лише тi, якi належать тому чи цьому спiльному поняттю iнтересу; нехай так, що вона сама собою надае будь-якому предметовi певного забарвлення, чия пiдстава, закладена в самому предметi в його цiлостi, разом iз обгрунтуваннями iнших забарвлень переплiтаеться в об’ективно нерозрiзнену еднiсть. Тож i це становить одну з формул, в якiй можна викласти ставлення людини до свiту: з абсолютноi едностi й нерозривноi переплетеностi речей, в якiй кожна тримае iншу i всi iснують з однаковим правом, наша практика не менш, нiж наша теорiя, безперервно абстрагуе одиничнi елементи, щоб сполучити iх у вiдноснi едностi й цiлостi.