Філософія грошей

Щоб знайти iхнiй тип в усьому обширi господарськоi сфери вартостi, здаеться, спочатку потрiбно господарнiсть, як специфiчну вiдмiннiсть або форму, поняттево вiдмежувати вiд факту вартостей як загального, або вiд iх субстанцii. Якщо ми сприймемо вартiсть як щось дане i наразi не дискусiйне, то пiсля всього попереднього безсумнiвно принаймнi те, що господарська вартiсть як така притаманна певному предметовi не в його iзольованому для-себе-буттi, а лише внаслiдок використання iншого предмета, що вiддаеться за нього.

Дикий плiд, якого збирають без зусиль i який не обмiнюють, а безпосередньо споживають, не е господарським товаром; за такий його можна вважати в крайньому разi тодi, коли його споживання заощаджуе, скажiмо, якусь iншу господарську витрату. Але якби всi потреби способу життя були задоволенi таким чином, що жертва не пов’язувалася б iз жодною точкою, то люди якраз не господарювали б, так само мало, як птахи, риби або мешканцi казковоi краiни. Бодай яким шляхом два об’екти А i В стали вартостями: господарською вартiстю А стае тiльки через те, що я мушу дати за нього В, а В тiльки через те, що я можу одержати за нього А – при чому, як зазначалося, принципово байдуже, чи здiйснюеться жертва шляхом вiддачi певноi вартостi iншiй людинi, отже, шляхом мiжiндивiдуального обмiну, або в сферi iнтересiв iндивiдууму, шляхом пiдрахунку зусиль i результатiв. В об’ектах господарства цiлковито не знайти нiчого, крiм значення, яке кожен iз них прямо або непрямо мае для нашого споживання, i вимiну, що вiдбуваеться мiж ними. Оскiльки, як визнано, самого лише першого ще не вистачае для того, щоб зробити предмет господарським, то тiльки останнiй може додавати йому специфiчноi вiдмiнностi, яку ми називаемо господарською. Щоправда, це вiдмежування вартостi i ii господарськоi форми руху штучне. Якщо спочатку господарство здаеться самою лише формою в тому сенсi, що воно вже припускае вартостi як своi змiсти, аби могти залучити iх у рух зрiвноваження мiж жертвою i здобутком, то насправдi той самий процес, що утворюе припущенi вартостi для господарства, можна наступним чином викласти як витворювача [Erzeuger] самих господарських вартостей.

Господарська форма вартостi перебувае мiж двома граничними межами: з одного боку, мiж бажанням об’екта, яке долучаеться до передбаченого почуття задоволення вiд володiння i споживання ним, з iншого – мiж самим цим споживанням, яке, придивившись докладнiше, не становить жодного господарського акту.