Філософія грошей

Якщо вартiсть загалом зростае в тому iнтервалi, який побiльшують перешкоди, вiдмови, жертви мiж волею та ii задоволенням, то не мае передувати – якщо процес обмiну полягае у тiй взаемнiй зумовленостi приймання i давання – жоден процес оцiнки, який лише цей об’ект перетворюе на вартiсть для лише цього суб’екта. Однак потрiбне для цього здiйснюеться eo ipso[3 - Тим самим (лат.).] в актi обмiну. В емпiричному господарствi природно здавна призвичаiлися надавати речам знак вартостi [Wertzeichen], якщо вони вступають в обмiн.

Те, що тут маеться на увазi, становить лише внутрiшнiй, так би мовити систематичний сенс поняття вартостi та обмiну, який в iсторичних явищах живе лише в рудиментарному виглядi або як iхне iдеальне значення, не та форма, в якiй вони живуть як дiйснi, а та, яка показуе iх у проекцii на площину об’ективно-логiчного, не iсторично-генетичного розумiння.

Це переведення господарського поняття вартостi iз характеру iзолювальноi субстанцiйностi в живий процес вiдношення можна далi пояснити на пiдставi тих моментiв, якi зазвичай розглядають як конституенти вартостi: придатнiсть i рiдкiснiсть.

Придатнiсть виявляеться тут як перша, обгрунтована в устроi господарюючого суб’екта умова, едино лише за якою певний об’ект може стояти на порядку денному для господарства взагалi. Щоб вiн досягнув конкретного рiвня одиничноi вартостi, до неi мусить долучитися рiдкiснiсть, як визначенiсть самого ряду об’ектiв. Якщо господарськi вартостi хочуть зафiксувати через попит i пропозицiю, то попит вiдповiдав би придатностi, а пропозицiя моменту рiдкiсностi. Адже придатнiсть вирiшувала б, чи маемо ми взагалi попит на предмет, рiдкiснiсть – яку цiну ми маемо дати за нього. Придатнiсть виступае як абсолютна складова господарських вартостей, як така складова, величина якоi мусить бути визначена, щоб тепер вона разом iз ними вступала в рух господарського вимiнювання. Рiдкiснiсть, правда, з самого початку потрiбно допускати як суто вiдносний момент, позаяк вона означае винятково кiлькiсне спiввiдношення, в якому перебувае даний об’ект до наявноi сукупностi рiвних йому, отже, вона взагалi не торкаеться якiсноi сутностi об’екта. Але придатнiсть, здаеться, iснуе перед будь-яким господарством, будь-яким порiвнюванням, будь-яким стосунком до iнших об’ектiв i, як субстанцiйний момент господарства, узалежнюе вiд себе його процеси.

Та обставина, дiевiсть якоi тут описана, перш за все не правильно позначаеться поняттям придатностi (або корисностi).