Філософія грошей

Те, що насправдi мають на увазi, являе собою бажанiсть об’екта. Бо ж будь-яка придатнiсть не спроможна спонукати до господарських операцiй iз предметом, якщо ii наслiдком не е його бажанiсть. А фактично це не завжди так. Яке-небудь «прагнення» може бути спiвзвучним з якимось уявленням корисних нам речей, проте дiйсне бажання, що мае господарське значення i започатковуе нашу практику, не стаеться навiть щодо того, коли йому протидiють тривала бiднiсть, конституцiйна iнертнiсть, вiдведення до iнших сфер iнтересiв, байдужiсть почуття до теоретично визнаноi користi, осягнута неможливiсть досягання та iншi позитивнi й негативнi моменти.

З iншого боку, ми бажаемо i, отже, по-господарськи оцiнюемо рiзноманiтнi речi, якi без довiльного розширення слововжитку не можна позначати як кориснi або придатнi; якщо ж, допускаючи це, всяке господарське бажання хочуть пiдвести пiд поняття придатностi, то все-таки логiчно необхiдно – бо, з iншого боку, не все придатне також е бажаним – встановити бажанiсть об’ектiв як остаточно вирiшальний момент для господарського обiгу. Однак навiть пiсля цiеi коректури вiн у жодному разi не е абсолютним моментом, що уникае вiдносностi оцiнки. Бо, як ми побачили ранiше, по-перше, саме бажання не доходить до свiдомоi визначеностi, якщо мiж об’ектом i суб’ектом не з’являються перешкоди, труднощi, жертви: ми дiйсно бажаемо тiльки там, де споживання предмета вимiрюеться за промiжними iнстанцiями, де принаймнi цiна терпiння, полишення iншого прагнення або споживання вiдсувае вiд нас предмет на дистанцiю, волiння подолати яку i становить його бажання. Тож його господарська вартiсть, по-друге, яка пiднiмаеться на пiдставi його бажаностi, може вважатися пiдвищенням або сублiмацiею закладеноi вже у бажаннi вiдносностi. Адже на практичну, тобто таку вартiсть, що входить в господарський процес, бажаний предмет перетворюеться лише через те, що його бажанiсть порiвнюеться з бажанiстю якогось iншого предмета i тим самим взагалi набувае мiри. Тiльки якщо е другий об’ект, щодо якого я чiтко усвiдомлюю, що хочу вiддати його за перший об’ект, або перший за цей другий, кожен з них мае визначувану господарську вартiсть. Для практики початково настiльки ж мало iснуе якась одинична вартiсть, як i для свiдомостi початково iснуе одиниця. З рiзних бокiв було наголошено, що двiйка давнiша за одиницю.