Філософія грошей

Навiть якщо певний характер видаеться цiлком зорiентованим на одне з цих спрямувань, воно все-таки постiйно перехрещуеться з iншим, у виглядi вiдхилення, тла, спокуси. Протилежнiсть мiж iндивiдуалiзацiею й унiфiкацiею життевих змiстiв роздiляе не людей мiж собою, а людину – хоча ii особистiсно-внутрiшня форма, вочевидь, розвиваеться у взаемодii з ii соцiальною формою, що перемiщаеться мiж iндивiдуалiстичним принципом i принципом соцiалiзацii. Суттеве тут становить не змiшання життя iз обох цих спрямувань, а iхню залежнiсть-одне-вiд-одного у формi евристики.

Здаеться, немовби наше життя виконуе якусь едину основну функцiю або полягае в нiй, яку ми не схоплюемо в ii едностi, а мусимо розкладати на аналiз i синтез, якi утворюють найзагальнiшу форму навiть тiеi протилежностi та взаемодiя яких немов заднiм числом вiдновлюе еднiсть життя. Але оскiльки одиничне в своему виокремленнi i для-себе-буттi домагаеться абсолютного права на нас та в нас, i еднiсть, яка збирае в собi всяке одиничне, висувае якраз саме цю безкомпромiсну вимогу, то виникае суперечнiсть, при якiй життя, звiсно, досить часто зазнае страждання i яка перетворюеться на логiчну суперечнiсть через те, що кожна зi сторiн для своеi стiйкостi припускае iншу: жодна з них не мала б предметно мислимого сенсу або психiчного iнтересу, якби iй не протистояла iнша немов ii «протилежний жереб». Так виникае тут – i так само в незлiченних iнших парах протилежностi – своерiдна труднiсть: безумовне зумовлюеться, i то через iнше безумовне, яке зi свого боку знову залежить вiд того першого. Те, що в такий спосiб вiдчуте як абсолютне все-таки е вiдносним, менi здаеться, не дозволяе жодного iншого принципового розв’язку, крiм того, що абсолютне означае певний шлях, напрям якого, продовжуючись у нескiнченне, залишаеться встановленим, байдуже, наскiльки довгим е скiнченний вiдтинок, з огляду на який фактично проходиться той шлях. Рух у рамцях будь-якого вiдрiзку, доки вiн саме тривае, пробiгае так, немовби вiн повинен завершуватися абсолютним кiнцевим пунктом, що мiститься в нескiнченному, i цей сенс напряму залишаеться тим, чим вiн е, навiть якщо рух з якоiсь точки змiнюе лiнiю напряму, що пiдлягае тiй самiй нормi.

У цiй формi залежностi-одного-вiд-iншого спрямувань думки трапляються як загальнi, так i спецiальнi пiзнавальнi комплекси.