Філософія грошей

Так, наприклад, розвиток метафiзичноi картини свiту рухаеться мiж еднiстю i множиннiстю абсолютноi дiйсностi, що обгрунтовуе всi одиничнi явища. Наше мислення влаштовано таким чином, що мусить прагнути однiеi з них немов якогось остаточного завершення, однак не у змозi завершитися однiею з них. Тiльки коли всi вiдмiнностi й множинностi речей замиренi в однiй сукупностi [Inbegriff], iнтелектуально-почуттевий потяг до едностi знаходить свое заспокоення. Проте щойно досягнута ця еднiсть, як-от у субстанцii Спiнози, виявляеться, що з нею нiчого не можна зробити для розумiння свiту, вона потребуе принаймнi другого принципу, аби стати плiдною.

Монiзм пiдштовхуе поза своi межi до дуалiзму або плюралiзму, але пiсля його покладання знову починае впливати потреба в едностi; отже розвиток фiлософii, як i розвиток iндивiдуального мислення, спрямовуеться вiд множинностi до едностi та вiд едностi до множинностi. Історiя мислення показуе марнiсть бажання здобути одну з цих позицiй як остаточну; структура нашого розуму в його ставленнi до об’екта радше вимагае рiвноправностi iх обох i досягае ii, формуючи монiстичну вимогу в такий принцип: будь-яку множиннiсть унiфiковувати, наскiльки це можливо, тобто так, немовби ми повиннi закiнчувати абсолютним монiзмом; а плюралiстична вимога така: не зупинятися на жоднiй едностi, а кожну дослiджувати щодо ще простiших елементiв i пар сил, що ii породжують, тобто так, немовби кiнцевий результат повинен бути плюралiстичним.  – Так само стоять справи, якщо простежити плюралiзм у його якiсному значеннi: в iндивiдуальнiй диференцiйованостi речей i призначень [Schicksale], iх виокремленнi згiдно з сутнiстю i вартiстю. Мiж цим виокремленням i сполучнiстю наших моментiв iснування коливаеться наше найбiльш iнтимне вiдчуття життя: комусь життя здаеться стерпним тiльки так, що люди насолоджуються його щастям i його апогеями в чистому вiдокремленнi вiд усякого страждання i всякоi нудьги, принаймнi вони утримують цi вбогi моменти вiд будь-якого контакту з тим, що мiститься серед них або навпроти них. А потiм комусь знову здаеться величчю, ба властивим завданням, вiдчувати втiху i страждання, силу i слабкiсть, чесноту i грiх як одну еднiсть життя, одне постае умовою iншого, кожне освячуе i стае освяченим. У своiй чистiй спiвмiрностi принципам цi протилежнi тенденцii рiдко усвiдомлюються; проте в зародках, цiлях, фрагментарних дiях вони безперестанно визначають нашi настанови щодо життя.