Філософія грошей

Щоправда, таке виведення завжди вiдбуваеться за передумови певних, закономiрних взаемозв’язкiв; якби над одиничним випадком ми не поклали в основу загальнi спiввiдношення, безперервнi спонуки, регулярнi ряди дiй, то зовсiм не могло б бути жодного iсторичного виведення, а радше цiле розпалося б на хаос атомiзованих випадкiв. Звичайно, далi можна допустити, що тi загальнi закономiрностi, якi уможливлюють пов’язування мiж наявним станом або подiею i його умовами, також зi свого боку залежать вiд вищих законiв, так що самих iх е змога визнавати як лиш iсторичнi комбiнацii; вiддаленi в часi минулi подii й сили надали речам довкола нас i в нас таких форм, якi, видаючись тепер загально i надiсторично чинними, формують випадковi елементи пiзнiшого часу до iх особливих явищ.

Отже, тодi як обидва цi методи, що догматично встановленi й кожен з яких окремо претендуе на об’ективну iстину, потрапляють у непримиренний конфлiкт i взаемну негацiю, органiчне сплетiння [Ineinander] для них стае можливим у формi змiнювання: кожен перетворюеться на евристичний принцип, тобто вiд кожного вимагаеться, щоб у будь-якому пунктi свого застосування вiн шукав свого обгрунтування з вищоi iнстанцii в iншому. Не iнакше стоять справи iз самою найзагальнiшою протилежнiстю в рамцях нашого пiзнання: протилежнiстю мiж Apriori та досвiдом. Те, що всякий досвiд окрiм його чуттево-рецептивних елементiв мусить виявляти певнi форми, якi властивi душi та завдяки яким вона взагалi формуе те дане у виглядi пiзнання – це ми знаемо з часiв Канта. Тому це нами немов привнесене Apriori мусить мати абсолютну значущiсть для всiх можливих пiзнань i позбавлене будь-якоi змiни й будь-якоi виправностi досвiду, як чуттево й випадково виниклого. Однак такiй упевненостi, що мусять бути норми такого рiзновиду, не вiдповiдае настiльки ж велика впевненiсть, якими саме вони е. Багато з того, що якийсь час вважали за a priori, пiзнiше було визнано як емпiричне й iсторичне утворення. Тож якщо, з одного боку, стосовно всякого наявного явища завдання полягае в тому, щоб шукати в ньому понад його чуттево даний змiст постiйнi апрiорнi норми, якими воно оформлено, – то поряд iз цим iснуе максима: стосовно кожного одиничного Apriori (проте в жодному разi не щодо Apriori взагалi!) спробувати вiдшукати генетичне зведення до досвiду.